Мені вже за тридцять, вся моя історія – це як життя кроїло мене під себе. Я не амбітна взагалі, люблю жити тихо, читати книжки. Готова їздити відпочивати економно і їсти одні макарони, одним словом – невибаглива.
У дитинстві я часто хворіла, а батьки незважаючи на це віддали мене на спортивну гімнастику, але тренер зглянувся наді мною і забракував через три місяці. Потім віддали в круту школу, потім на лінгвістику. Що це за професія така – лінгвістика? Я ось так і не зрозуміла.
Напевно мама розраховувала, що я вивчу мови і поїду з країни, добре влаштуюся і перевезу їх теж. Я закінчила університет, із поваги до батьків. Але за кордон не поїхала, тому що адаптуватися в чужій країні для мене нереально. Знайшла просту роботу секретарем. Мамі це не сподобалося, і мене виставили з рідної домівки з речами. Я пішла винаймати квартиру.
За ці 7 років навчилася викручуватись із різних ситуацій. Потім криза. Винаймати житло стало дорожче, тай з роботою проблеми. Стала працювати більше, крім основної роботи взяла навчати 2 учнів. Але на прожиття не вистачало. Тоді я прийшла до висновку, що треба просто вийти заміж за хлопця із квартирою. Вийшла. Я дівчина красива, чоловіка знайшла швидко.
З чоловіком жити стало легше матеріально, але дуже важко морально. Світлі моменти є, але мені хотілось інколи усамітнення. А чоловіки потребують уваги. Граю роль доброї жінки. Так минуло ще 7 років. Попала під скорочення, нову роботу знайшла лише в школі. Стала викладачем, працювала повний день. Приходиш на урок, а вони не готові до уроку, вчитись не хочуть. Знову граю роль, тільки вже хорошого викладача. Виходить. Але це зовсім не моє.
З батьками так і не спілкуюся. Найсмішніше, що я ніколи не хотіла нічого надзвичайного. Маленьку окрему квартирку, роботу, щоб вистачило на макарони і спокійне життя. Але все складається не так. Хочу щось змінити в своєму житті, але не можу наважитись на перший крок.
Фото спеціально для Osoblyva.com
