fbpx

Я ж не вимагаю від нього піти з сім’ї та одружитися зі мною. Навпаки, я знайшла вихід, який може влаштувати всіх, і мені просто потрібна допомога

Я незаміжня, хоча вже 30 років. У мене є власна квартира і гарна робота. Два роки я маю стосунки із одруженим чоловіком. Так, я. все розумію. Розумію, що я є розлучниця. І карма прилетить мені.

Справа в тому, що заміж не хочу. Мене повністю влаштовує мій спосіб життя, і міняти я нічого не планую.

Усі ці два роки мене влаштовував статус любки. Я маю гарні подарунки, особисте життя та жодних зобов’язань, їздимо на море. Він відкрив мені бізнес. Мабуть, це і влаштовувало мого чоловіка.

Ми зустрічалися періодично, проводили добре час та розлучалися без претензій. Але так вийшло, що нещодавно я дізналась, що чекаю дитину. Хтось скаже, як це випадково?

Але дійсно випадково, я завжди оберігаюсь. Мабуть, цього разу щось не спрацювало.

До моїх планів це абсолютно не входило, тому для мене це стало сюрпризом. І діти до моїх планів найближчі п’ять років не входили.

І знову, за збігом обставин, у мене якраз у цей момент трапилася матеріальна криза.

Я сказала про це своєму чоловікові, і яке було здивування, коли я отримала у відповідь: «Це не моя дитина, роби, що хочеш». Зрозуміло, що через наші стосунки я не намагалася дізнатися, наскільки людина порядна.

Я просто не думала, що колись мені доведеться мати справу з його порядністю. І я дала зрозуміти, що дитина мені не потрібна.

Адже всього потрібно, допомогти мені грошима на лікар. І проблем не буде ні в кого. Так він уперся, і допомагати не хоче. Ну, що тепер робити?

Але я насправді не готова до дітей. Ну яка з мене мати?

Я люблю себе і роблю все лише для себе. Я ще хочу погуляти. Чи може піти до його дружини та все розповісти?

Де він мешкає, я знаю. Наче знала, що знадобиться. З іншого боку просто жінку шкода, адже вона ні в чому не винна. Живе собі звичайна домогосподарка, думає, що її чоловік добрий як для неї, так і для дітей, а тут я з такою новиною. Просто по-людськи її шкода.

Судячи з моєї сповіді, створюється враження, що я зовсім без розуму і совісті. Але це не так. Я просто живу на своє задоволення, але при цьому нікому погано не роблю.

Просто, я не одна винна в ситуації, що склалася, і потребую елементарної допомоги. Він теж, як чоловік, має вміти відповідати за свої вчинки.

Я ж не вимагаю від нього піти з сім’ї та одружитися зі мною. Навпаки, я знайшла вихід, який може влаштувати всіх, і мені просто потрібна допомога.

Але якщо вже такий поворот, я готова відійти від своїх принципів, але довести свою правоту. Якщо я любка, це не означає, що я з усіма так поводжуся. Протягом двох років у мене не було іншого чоловіка.

І я впевнена, що можу це довести. Тільки тоді йому точно не відвернутися.

Як мені вчинити?

Покарати свого чоловіка чи вирішити проблему та забути все як страшний сон?

Автор: Оксана

You cannot copy content of this page