Я зібрала речі, дітей і поїхала до батьків. Та він і не забороняв, я думаю, що він чекав цього моменту вже давно, так як ні діти, ні я йому не потрібні

Мені 23 роки, закінчила університет іноземних мов. Влаштувалась на роботу вчителем. Викладаю англійську в старших класах.

І ось прихожу на урок в 11 клас, діти дорослі я молода вчителька, ми швидко здружились, знайшли спільну мову. Проводили багато конкурсів, різних заходів.

І тут я побачила, один молодий хлопчина почав проявляти до мене інтерес, симпатію, як не до педагога, а до жінки. Я зразу це все старалась припинити, не йшла на контакт. Та його залицяння продовжились. Дізнавшись де я живу, почав приносити квіти, подарунки, проситись сходити в кіно.

Я спочатку не погоджувалась, але не знаю, що зі мною сталось, що я погодилась. Можливо мені завжди бракувало уваги чоловічої, ніхто так гарно до мене ще не залицявся.

Ви звичайно будете мене засуджувати і маєте повне право на це, адже я вчитель він мій учень, ще й не повнолітній. Хочу скажу відверто виглядав він дорослим, статним мужчиною, зовсім не похожий на сімнадцятирічного хлопця.

Сталося так як сталося, я закохалася. А можливо це не було кохання, так захоплення. Но мене тягнуло до нього. Ми зустрічались таємно, планували майбутнє.

В цьому році він мав закінчити 11 клас, піти вчитись в університет і ми планували винаймати квартиру щоб разом жити.

З три місяці до його повноліття я дізнаюсь, що чекаю дитину і не одну, у нас буде двійня. Звісно все розповіла, коханий навіть зрадів. Тільки батьки його були не задоволені, але змушені прийняти все як є.

Пройшов час, він закінчив школу, поступив в університет. Ми навіть почали жити разом, розписались, весілля не робили, орендували квартиру. Все наче було добре, поки не появились діти.

Я звісно у свої 24 роки була готова виховувати дітей, готувати і все що потребується від жінки. А він як виявилось не був готовий бути татом, чоловіком. Хоч зараз згадую все і не розумію, що я могла хотіти від вісімнадцятирічного хлопця, який ще нічого не бачив в житті.

Читайте також: І ось чоловік заявляє, щоб пожити у батьків, мамі потрібна допомога по домі, та й тобі буде легше зможеш в вийти на роботу

Почався побут, двоє дітей, потребували багато часу і коштів. А він не був готовий до цього. У нього навчання, друзі, гуляння. Я як могла до року терпіла і тягнула все на собі, звісно помагали батьки але тільки фінансово, бо живуть в іншій області.

Коли дітям виповнилось 8 місяців, я вирішила, що більше так не можу. З дітьми він взагалі не помагав пропадав до ночі з друзями, а може і подругами.

Я зібрала речі, дітей і поїхала до батьків. Та він і не забороняв, я думаю, що він чекав цього моменту вже давно, так як ні діти, ні я йому не потрібні.

Зараз живу у батьків дітям вже по шість років, цього року ідуть в школу. За всі роки він ні разу не подзвонив, не поцікавився дітьми, не допоміг фінансово.

Та я і не дивуюсь, сама винна, де був мій розум тоді?

Не судіть строго мене, хотіла розказати, можливо на моєму прикладі хтось убережеться від таких стосунків.

Автор: Весняна