– Я знаю, що у вас такі гроші, – одна мамина фраза змінила все в житті Маші. Заплати чи стань чужою. Якщо говорити коротко, то саме такою виявилася суть питання. Можливо, їй і нема чого втрачати. Вона завжди була для мами і сестри трохи чужою

Маша ходить по квартирі кругами і не чує, як сусідка стукає у двері. Це баба Шура. Мила бабуся, яка вічно забуває вдома ключі, а запасний комплект якраз у Маші. Наполегливий стукіт. Але Маша все ще повністю у своїх думках.

З дитинства безхарактерна, вона не могла нікому відмовити, тому і прибирання, і приготування, і виховання молодшої сестри були на ній. Маша завжди хотіла, щоб її сім’я її цінувала. Не як у прислугу, а як любу донечку.

Маша давно не маленька, її дочка Зоя вже закінчує школу, але Маша, як дитина, чекає на схвалення мами, якого ніколи не було і ніколи не буде. Просто тому, що вона не та дочка.

Коли Марія сама стала мамою, то вона вирішила, що її дочка точно не повинна запозичити мамин характер, тому з раннього дитинства навчала Зою, що не можна танцювати під чужу дудку. Чоловік завжди підтримував таке виховання, він сам сильна людина.

Зоя вся в нього. Маша не така, як вони.

Але в чомусь вона виявилася дуже розумною. Коли Зоя ще не вміла ходити, Маша вже почала відкладати їй гроші. Чоловік знову підтримував. Виросте – придбає квартиру. Буде самостійною.

– Дякую вам, – тепер Зоя це постійно говорить. Вона дуже доросла, все знає. І уявляє, як важко це дається. І вона дуже вдячна за такий подарунок.

– Добре, що ми маємо таку можливість, – відповідає їй Маша і посміхається. У них вийшло.

І все це зруйнував один телефонний дзвінок.

Стук у двері повторюється багато разів. І Марія вже чує його.

– Як же добре, що ти вдома, – каже сусідка, – я ж свої ключі знову забула. Зараз би довелося знову до Люби йти, там сидіти і чекати на вас. Та це добре. Але ж вона нічого, крім своїх серіалів, обговорювати не може. Я їй – Люба, як твій город, як онуки? А вони все про серіали.

– Так-так, – відповідає Маша, – Заходьте, коли хочете.

І хоче якнайшвидше відправити сусідку додому. Їй точно не до розмов.

Мама з сестрою Катею як дві краплі води. Маша навіть не очікувала, що її молодша сестра виявиться її другою мамою. І далеко не в доброму значенні. Мама та Катя відкривали квітковий магазин. На гроші банку, зрозуміло. Брали під заставу квартири, що спочатку здавалося Маші дуже дивним. Але справа їхня. Звичайно, настав час за це відповідати.

— Або ми віддамо гроші, або залишимося на вулиці.

Маша слухала це і плакала. Вона добре знала, до чого ведуть розмову. Ті самі гроші, що вони стільки років збирали для рідної донечки, зараз захочуть забрати. І заберуть, якщо Маша не зможе їм відмовити.

– Ти ж не даси нам залишитись на вулиці? – І стільки надії в голосі …

Маша сказала, що вона подумає, але мама та Катя точно знали, що це вже згода. Коли Маші не хочеться щось робити, вона завжди обіцяє “подумати”, хоча знає, що все одно доведеться.

Жінка вийшла надвір і не знала, куди їй можна піти. Відмовити родичам – втратити їх назавжди. Не відмовити – залишити доньку без того, що вони їй самі пообіцяли. Маша пройшла два чи три кілометри, гуляючи дворами, потім дійшла до великого торгового центру, де безцільно нипала магазинами.

– Куплю для Зої, – сказала Маша, коли побачила один незвичайний кулон.

Начебто цей кулон зможе все виправити.

Ще для Зої вона купила квиток у кіно. Точніше, для неї та для її подруги. Сьогодні ввечері чекає неприємна розмова з чоловіком, Зої поки що про це краще взагалі не знати.

– Що скажеш? – Запитала Маша, коли переказала історію Василю. Це його гроші теж. Він може заборонити. І Маша зрозуміла – вона хоче, щоб чоловік заборонив. Щоби відмовив.

– Не лише мої, – відповів Василь, – звичайно, я не радий цьому, але якщо вирішується доля твоєї мами, то давай віддамо гроші.

Який же він добрий. Сильний, рішучий, але дуже добрий.

Залишилася дочка.

Маша підлаштувала час, коли вони із Зоєю будуть удвох, і доньці не треба до школи.

– Розумієш, Зоєчко, – почала Маша, – Ми з татом для тебе готові на все, але не завжди це можливо. Я не хочу довго тягнути із цим. Твоїй бабусі та тітці потрібна допомога, дуже серйозна допомога. Вони можуть залишитись без житла, а там ще двоє маленьких дітей. Розумієш… Я знаю, що вони не ідеальні, і що погано ставляться до нас. Але ж це сім’я.

– І тому ви віддаєте гроші, – закінчила за неї Зоя.

– Ти все чула?

– Звісно. Ви з татом уранці там голосно шепотіли, що весь будинок, мабуть, чув.

– І ти не заперечуєш?

– Ні. Мам, все гаразд. Я це переживу. Виросту і сама собі зароблю на все, що потрібне.

Зої можна було давати медаль за акторську гру. Вона навіть не змінилася на обличчі. Аби мама була в повному порядку.

– Правда?

– Звісно.

Маша пишалася своєю дочкою. Так, як ніколи не пишалася собою. У неї забрали такий подарунок, а вона нічого не сказала, навіть пообіцяла, що сама впорається.

І тут Маша подумала – а чому мама з сестрою не хочуть справлятися самі? Чому її 16-річна дочка готова поступитися, розраховуючи тільки на себе, а дві дорослі людини вимагають від інших?

Коли настав час переказувати гроші на рахунок Каті, Маша пішла туди сама. Без чоловіка і, звісно, ​​без Зої. Натомість мама з Катею вже чекали там, причому посміхалися та раділи їй.

– Доню моя дорога.

Таке Маша чула вперше. Донечко. Дорога. Може, дорога в прямому значенні цього слова?

Поки Маша заповнювала папери, вони тихенько розмовляли поряд:

– Добре, що є допомога, – казала Катя. – Інакше треба було б винаймати квартиру. Стільки грошей у порожнечу. А дітки? Їм що потім залишиться від нашої орендованої квартири? Нічого. Самі крутитимуться.

Маша поклала листок та ручку. Ні. Досить. Вона теж має доньку. І її дочка заслуговує на все те, що заслуговують і діти Каті. Вони зараз хочуть вирішити всі проблеми за рахунок Маші, вийшовши з води сухими.

– Мамо, а ти пам’ятаєш, що у тебе дочки дві? Чи мені у твоїй квартирі частка не світить? – Маші, звичайно, нічого не потрібно, але так прикро, що її навіть не враховували.

– То у Катрусі діти.

– Достатньо, – Маша встала з-за столу і попросила співробітницю прибрати, – Достатньо. Нічого вам віддавати я не буду. Вже дорослі тітки, можете самі розібратися.

Маша знала, на що йде. Родичі після цього з нею не привітаються. Але від цього полегшало.