Мені було 19 років, у нас була своя компанія, як і у будь-який молоді нашого віку. Я зустрічалася з Андрієм. У Андрія був старший брат, який був дуже закоханий в мене, але я любила молодшого, серцю не накажеш. Різниця у віці у них була невелика, та й відпочивали ми в одній компанії, але вибір був зроблений остаточно.
Старший брат Андрія, Іван, думав, що ми рано чи пізно розлучимося, і він тоді зможе бути зі мною. Але в наші плани це не входило. Треба віддати належне, Ваня ніколи не ліз у наші стосунки, ніколи не намагався мене відбити і взагалі не дозволяв в мій бік нічого зайвого. Тому у нас у всіх були теплі і дружні відносини. Ваня міг спокійно сидіти у мене в гостях, коли вдома нікого не було, і Андрій мене не ревнував. Він вірив і мені і братові. І правильно робив.
Час пролетів непомітно, і ось ми одружилися. Нам з Андрієм тоді виповнилося по 23 роки. Ваня був, як і раніше один. У нього траплялися якісь швидкі романи, але довше кількох тижнів вони ніколи не затягувалися. Ми з Андрієм чекали первістка, нашого спільного малюка. Життя складалося просто чудово, як за сценарієм хорошого фільму. Але, Ваня, як дізнався про дитину, почав все частіше і частіше прикладатися до чарки.
Моя свекруха, а так само мама обох братів, викликала мене на розмову. Тет-а-тет.
– Що ти робиш?
– В якому сенсі?
– Ти мучиш мого Ваню, невже ти не бачиш?! Він же пропадає!
– Анастасіє Вікторівно! Побійтеся Бога! Я одружена з Андрієм! Ми чекаємо дитину, і в мої плани ніколи не входив Ваня! Ми хороші друзі і не більше. Що ви хочете, щоб я зробила? Розлучення? Що?
– Ну, тобі ж не потрібен, ні один, ні другий. Відпусти їх обох.
– Як це не потрібен?! А навіщо я, по-вашому, вийшла заміж і чекаю дитину? Просто, так чи що?
– Я тут подумала. … Давай я тобі грошей дам, а? Ну, рано вам ще дітей заводити. Ти подивися, як Ванька мучиться, а народиш так він взагалі з розуму зійде. Я тобі багато дам. Ти їдь. Залиш їх у спокої.
Я просто пішла додому, наговорив свекрусі купу гидот. Про що я потім сильно шкодувала і переживала, все-таки бабуся моєї дитини. І на цьому моменті сценарій мого хорошого фільму виявився закінчений. Від моїх думок і переживань, я втратила дитину. Я потім свекруха просто бачити не могла. Не хотіла навіть розмовляти з нею. Я весь час плакала. Мій чоловік Андрій, з початку мене всіляко підтримував, а потім почав захищати свою маму. Говорив, що я нешанобливо до неї ставлюся.
Ми мучили один одного ще півроку, після того, що сталося. Кожен день лаялися. А потім до нас в гості вирішила прийти свекруха. Я переборола свій страх і ненависть і сиділа з ними, пила чай і робила вигляд, що все нормально. Тільки душа рвалася на частини …
– Я ось що подумала, сину. Якщо у вас більше не буде діток то? А я онуків хочу.
Це вона сказала, коли я вийшла з кухні, але я почула. Далі я погано пам’ятаю. Я пам’ятаю, що я накинулася на свекруху, лють затьмарила мені розум. Прокинулась я в лікарні. До мене приходив тільки Ваня, але я його прогнала. Я не стала писати заяву або комусь скаржитися. Навіщо розводити і далі це? Гірше вже не буде.
Коли я вийшла з лікарні, то відразу подала на розлучення. Я не стала приходити у нашу з чоловіком квартиру. Я попросила Ваню, щоб він приніс мені мої документи. Що б не мучити себе і не мучити їх сім’ю, я поїхала, не залишивши ні адреси, ні телефону. Я не знаю, як склалася їхня доля, та й не хочу знати. У мене з чистого аркуша, все почалося з початку.
Фото ілюстративне з вільних джерел
