Лєнка з великими зусиллями викотила коляску з під’їзду. Ще б пак – їх п’ятиповерхівка без ліфта з вузькими сходовими прорізами зовсім була не пристосована для її широкої коляски. Слава Богу від тряски близнюки не прокинулись. А то був би зараз подвійний ор на весь двір.
Жінка покотила коляску в сквер, подалі від під’їзду, а саме від бабульок, які окупували лавку. Знову будуть з єхидними посмішками розпитувати що й до чого. А за спиною потім – обговорювати. Ну не подобаються старому поколінню неповноцінні сім’ї.
Лєнка б і сама хотіла, щоб її сім’я була повноцінною, але на жаль. Її чоловік був абсолютно не готовий до сімейного життя, а особливо до дітей. Він їх просто терпіти не міг.
А коли дізнався, що Лєнка вaгiтна, то став її вмовляти зробити абopт. Та вперлася і ні в яку. Зрештою, це її дитина, їй носити і ростити. Чоловік з’їв їй весь мозок, все умовляв позбутися маляти. А коли дізнався, що дитій цілих дві, то випарувався вмить. Навіть не всі речі з собою взяв.
А що Лєнка? Поплакала, повила місяць і заспокоїлася. Тим більше, що хлопці вже щосили штовхати стали. Жінка заспокоювалася тим, що розмовляла з ними, співала їм пісеньки, а вони відповідали їй дружними штурханами.
Лєнка звичайно ж в глибині душі плекала надію на те, що після назщдження близнят блудний чоловік повернеться, але цього не сталося.
Жінка намагалася все робити сама, але були речі, з якими тендітні жіночі руки не справлялися. У дитячій кімнаті у неї давно стояв у розібраному стані диванчик, на якому вона збиралася спати біля дитячого ліжечка. Але зібрати його самій у неї не вистачало сил. Доводилося щоночі тулитися на розкладачці.
Переглядаючи безкоштовну газету, Лєнка натрапила на оголошення “чоловік на годину”. Це було саме тим, що їй зараз було потрібно. Жінка взяла стільниковий і набрала заповітний номер.
“Чоловік” прийшов десь години через дві. Важливий, ввічливий парубок. Відразу пройшов у дитячу і почав колупатися з диваном. Близнюки розглядали нову людину, а потім розревілися. А у Оленки, як на зло, на плиті википало молоко. Жінка рвонула туди, одночасно побоюючись крику дітей. Але вони раптово заспокоїлися.
Коли мати повернулася в кімнату, то застала зворушливо картину. “Чоловік на годину” сидів навпочіпки біля ліжечка малюків і щось говорив їм їх агукальною мовою. Маленькі чоловічки серйозно дивилися на свого співрозмовника і відповідали йому.
“А Ви добре ладите з дітьми, – сказала Лєнка, – Вам би вихователем йти”. “У мене самого двоє … було”, – відповів чоловік і відвернувся. “А ходімо пити чай”, – запропонувала жінка, щоб якось згладити ситуацію.
Викотивши малюків в колясці і поставивши поруч з собою, Лєнка налила чоловікові чаю. “Ви вибачте мене за реакцію, – заговорив Арсеній (так він представився Лєні при приході), – рік тому я втратив дружину і двох синів. Може бути чули – Ленінградське метро. Жити там я не зміг. Переїхав сюди, на Батьківщину. Дітей дійсно люблю, ймовірно ніяк не звикну, що я вже не тато. Хоча ним залишуся назавжди”
Читайте також: “Курортний роман перетворив моє життя на пeклo. А вдома мене чекав чоловік і двоє дітей”
Коли він це говорив, у Оленки текли сльози з очей. А потім вона, піддавшись миттєвому пориву, підійшла і обняла Арсенія. І хвилин десять вони мовчали і плакали разом.
А потім чоловік тихо запитав: “Можна я і завтра прийду?” Лєнка кивнула і посміхнулася крізь сльози.
Він прийшов, не обдурив. І незабаром залишився. Кожен з них знайшов один в одному те, чого відчайдушно потребував.
