— Христинко, ти справді не боїшся? — запитала Оля, її давня подруга, яка завжди була скептичною щодо будь-яких великих змін.
Христина вирішила, що поїде до Польщі, щоб бути з чоловіком, якого вона зустріла через кілька місяців після розставання з минулим.
Вони часто переписувались, а потім розмовляли по телефону. Здавалося, що все йшло до серйозних стосунків. Але, як це часто буває в житті, доля підносить несподівані повороти.
Цього разу подія почалась досить звичайно. Христина отримала від Андрія, свого знайомого, запрошення поїхати до нього на кілька місяців.
Він вже давно планував, що вони зможуть побудувати разом спільне майбутнє, і Христина була готова на цей крок.
Чоловік запропонував їй приїхати, щоб разом вирішити, як далі рухатись. Вона довго не сумнівалась, вирішила залишити все й поїхати.
Перед від’їздом Христина подумала, що це шанс почати нове життя, тому швидко зібрала свої речі. Прощання з рідними не було дуже емоційним, але всі розуміли, що для неї це велика зміна.
Тільки один момент змусив її затриматись — прощання з подругою.
— Христинко, ти справді готова до цього? — запитала Оля, її давня подруга, яка завжди була скептичною щодо будь-яких великих змін.
— Я думаю, що це правильний крок. Я давно хотіла змінити обстановку, а Андрій — чудовий чоловік. Він мене підтримує. Я відчуваю, що це мій шанс на щастя, — відповіла Христина, намагаючись не виглядати надто впевненою.
— Може, ти трохи поспішила? Ти ж ще не знаєш його так добре.
— Я знаю, що це звучить як казка, але я відчуваю, що все буде добре. І я просто хочу спробувати.
Оля ще довго дивилась на свою подругу, не зовсім впевнена, що це найкраще рішення, але в кінці кінців лише похитала головою.
— Лише обережно, добре? І не забувай, що справжнє життя — це не казка.
Христина розпрощалась з подругою і поїхала на вокзал, де її чекав поїзд до Варшави. По дорозі вона думала про все, що залишала позаду, але кожен крок наближав її до нових можливостей.
У Польщі її зустрів Андрій, і все виглядало чудово. Він був таким, яким вона його уявляла — добрим, уважним і теплим. Вони відправились на прогулянку містом, випили кави, обговорювали плани на майбутнє.
— Я радий, що ти приїхала. Тут буде твоє нове життя, — сказав Андрій, коли вони сиділи на березі річки.
— І я рада. Спільне майбутнє — це те, що я хотіла. Мені дуже подобається тут.
Але все зміниться через кілька днів. В одному з кафе Христина випадково познайомилася з іншим чоловіком — Маркус. Він був туристом, який приїхав до Польщі з Канади.
Вони почали розмовляти, і між ними виникли почуття. Маркус був цікавим і харизматичним. Христина почувалася з ним легко й невимушено, на відміну від того, як вона себе відчувала з Андрієм.
— Ти любиш подорожувати? — запитав Маркус, коли вони сиділи за столиком у маленькому кафе.
— Так, дуже! Я завжди мріяла побачити більше світу. І що цікаво, я ніколи не була в Канаді. А ти давно там?
— О, я родом з Торонто. Але зараз подорожую по Європі. Ти б могла приїхати до мене в Канаду. Тут ще багато цікавого є, — посміхнувся Маркус.
Ці слова, хоч і виглядали неприязно, почали завойовувати серце Христини. Вона вважала, що її майбутнє вже вирішене, що вона має бути з Андрієм, але чим більше вона спілкувалася з Маркусом, тим більше відчувала, що їй хочеться чогось нового. Макс був цікавий, веселий і такий різний від Андрія.
— Слухай, може, ти хочеш приєднатися до мене в подорож? — запропонував чоловік після кількох годин розмови.
Христина замислилась. Вона відчувала, що знаходиться на роздоріжжі. Її серце казало одне, а розум — інше. Вона мала їхати до Канади? Чи залишитися з Андрієм? Але як вона могла зрадити його? Це був справжній виклик для її совісті.
— Я не знаю… Мені треба подумати, — відповіла вона.
Через кілька днів Маркус знову з’явився у її житті. Вони знову пили каву, а чоловік знову кликав Христину до Канади, де за його словами на неї чекав новий захоплюючий світ. Це було, як заманлива новина, яка її інтригувала.
— Знаєш, мені здається, ти б хотіла дізнатися, що буде далі, — сказав Маркус.
Ці слова знову змусили дівчину задуматись. Вона зрозуміла, що її почуття до Андрія більше не такі, як раніше.
Через кілька днів Христина вирішила змінити своє життя. Вона поїхала до Канади з Маркусом.
Коли Андрій дізнався, що Христина поїхала з іншим, він був розбитий. Він не розумів, чому все так сталося, і чому Христина не пояснила йому свого вчинку.
По приїзду в Канаду, Христина була вражена розмірами будинку, в який її привів Маркус. Це був величезний особняк, з великими вікнами, розкішними меблями та елегантними декораціями.
Все виглядало, як справжня мрія. Проте Христина не мала жодного уявлення, що чекає на неї всередині.
Маркус відкрив двері і запросив її всередину. З усмішкою він показав маленьку кімнату де була швабра з відром і різні засоби для прибирання.
— Ось, це твоє місце, — сказав він, наче не було нічого дивного в тому, що вона, яка тільки що приїхала, та вже мала працювати.
— Що? — здивувалась Христина. — Але я думала, що приїду відпочивати! Я не працювати.
Маркус подивився на неї з усмішкою:
— Ти хочеш відпочивати, але для цього потрібно попрацювати. Це правила цього дому. Я буду твій роботодавець і помічник водночас. Ти допомагатимеш мені організовувати справи. Працювати тут неважко, але за це я буду забезпечувати твоє проживання. Ми тут все зробимо для твого комфорту, не хвилюйся без роботи ти не залишишся.
Христина не сподівалася такого. Вона ж їхала на відпочинок, мріяла про нові враження і спільний відпочинок та стосунки з Маркусом, а не про те, щоб стати ще однією «працівницею» в його будинку.
— Так це все було підступно? — нарешті не витримала вона. — Ти запросив мене сюди і сказав, що все буде чудово, а тепер виявляється, що я маю працювати на тебе за все це?
Маркус не здивувався її реакції, але його погляд став більш серйозним.
— Якщо хочеш гарно жити — треба працювати. Це не безкоштовний курорт. Ти думала, що я тебе сюди просто так привезу? Усе має свою ціну, Христина.
Христина мовчала. У неї була тільки одна думка — вона мала повернутися додому, де все було знайоме і зрозуміле.
Того ж вечора Христина вирішила подзвонити Андрію. Вона сиділа на ліжку, дивлячись у вікно, яке виходило на незнайомі вулиці Торонто. Вона намагалась стримувати сльози, коли набирала номер.
— Привіт, Андрію, — сказала вона, намагаючись говорити спокійно, але її голос зрадливо зірвався.
— Христина, що з тобою? Ти виглядаєш стурбованою. Що трапилось? — запитав Андрій з хвилюванням у голосі.
— Андрію, я помилилась. Я не знаю, як це сталось, але я… я не можу тут залишатись! Це не те, про що я думала. Тут не відпочинок, а робота! Маркус сказав, що я повинна працювати в його домі, інакше я не зможу залишитись! Я не можу так жити.
Андрій на іншому кінці лінії замовк, а потім його голос став більш серйозним.
— Христина, ти хочеш, щоб я приїхав і забрав тебе? Ти точно готова повернутись додому?
— Так, Андрію, я не витримую цього. Я не знала, що буде так. Я не маю сил більше бути тут. Я просто хочу повернутись додому до тебе. Можеш приїхати? Будь ласка, допоможи мені.
— Я не зможу бути там прямо зараз, але я знайду спосіб приїхати. Залишайся там, де ти є, я скоро буду.
— Дякую тобі, я не знаю, що б я без тебе робила. — Христина почала плакати. — Я помилилась, я не повинна була приїжджати сюди.
— Не переживай, Христина. Все буде добре, я приїду.
Цей дзвінок став вирішальним для Христини. Через кілька днів Андрій приїхав за нею, і Христина вирушила назад до Польщі, вже не маючи жодних сумнівів.
Як ви думаєте, чи правильно вчинив Андрій, що пробачив Христині і поїхав за нею?
Валентина Довга
