У одному місті жила родина: батько, мати та двоє дітей — син Олег і донька Мирослава.
Мирослава була пізнім дитям, на дванадцять років молодша за Олега.
З моменту народження сестри Олег змушений був піклуватися про неї. Батьки раділи своїм дітям, виховували їх так, щоб вони завжди допомагали та підтримували одне одного.
Минали роки, Олегу виповнилося двадцять сім років. В нього все складалося добре: спочатку служба, потім навчання в технікумі, а з допомогою батьків відкриття маленького кафе.
Справа йшла добре, згодом відкрив власний ресторан, а потім ще один.
Бізнес розвивався. Але була одна турбота, яка не давала йому спокою — він не міг знайти свою другу половинку.
Дівчата були, але жодна не підходила.
Одного разу він запросив друга на святкування свого дня народження, яке проходило в ресторані Олега.
Гостей було багато, хлопець помітив дівчину, яка також прийшла на свято.
Побачивши її, він не міг відвести погляду, запросив на танець, розговорилися, йому сподобалося все в ній: гарне обличчя, струнка постава, приємний голос.
Познайомилися, її звали Квітослава і він зрозумів, що це та єдина, яку він чекав так довго.
Через місяць Олег прийшов до батьків з Квітославою, щоб познайомити їх.
Все пройшло добре, Мирослава з Квітославою спілкувалися, сміялися, сиділи за столом до вечора, потім Олег провів свою наречену додому.
Мати сумно подивилася на сина і сказала, що наречена його не любить, її погляд холодний, вона дивиться, ніби оцінює його.
Олег образився на маму і відповів, що все одно одружиться, бо любить її.
Ще через три місяці вони відсвяткували весілля, яке було на вищому рівні, так як хотіла Квітослава.
Купили будинок, машину Олег купив до весілля.
Батьки прийняли Квітославу, якщо вона подобається синові, то вони не проти і чекають на онуків. Але минув рік, другий, третій, а про дітей не було й мови, казали, що поживемо для себе.
Мирослава виросла, вирішила вступити до інституту, який знаходився недалеко від того місця, де жив Олег.
Вирішили, що вона житиме у брата, поки вступить. Будинок великий, місця вистачить на всіх.
Та Квітослава не була в захваті від такої ідеї, але промовчала. Лише коли Олега не було вдома, вона запропонувала Мирославі прибирати в домі та готувати, оскільки живе у них безкоштовно.
Мирослава відмовилася, бо знала, що Квітослава не працює і сама може дбати про свій будинок.
Так почалася ворожнеча між дівчатами. Коли був Олег, Квітослава була лагідною до Мирослави, а коли чоловіка не було вдома, вона докоряла їй, що та не слухається.
Вечір. Мирослава на кухні, миє чашку. Чує голоси з вітальні. Підходить ближче до дверей і завмирає. Чує Квітославу, що говорить по телефону.
” Та які діти? Він мріє про дитячий сміх, а я мрію про подорожі й тишу. Не для того я виходила заміж, щоб пелюшки прати. Хоче — хай сам няньчиться”.
Подруга по телефону: ” Але ж він добрий. Ти впевнена, що так довго протримається без дітей?”
Квітослава їй відповідає:
” Я знаю, як тримати його на гачку. Він же сліпо мене любить. А як захочу — завжди можна сказати, що ще не час. Головне — гарно грати роль”.
Мирослава подумала: “Невже вона справді така?”
Наступного ранку. Сніданок. За столом сиділи Олег, Квітослава і Мирослава. Всі мовчали але потім. Олег подивився на сестру і спитав, побачивши її сумне обличчя:
” Все добре, Миросю? Ти якась не в собі”.
Мирослава нерішуче: ” Олеже, я повинна тобі дещо сказати. Але не знаю, чи повіриш мені”.
Олег: ” Кажи як є. Я ж твій брат, довіряй”.
Квітослава втрутилась у розмову: “Ой, може, це щось дівоче? Хіба варто турбувати брата такими дрібницями?”
Мирослава серйозно, не зводячи очей з брата: “Я вчора випадково почула, як Квітослава говорила по телефону. Вона сміялась із тебе. Казала, що не хоче дітей і ніколи не хотіла. Що ти їй потрібен тільки тому, що любиш її. Що вона лише грає роль”.
Олег мовчки, подивився на Квітославу і перепитав: “Це правда?”
Квітослава розгублено намагалася виправдатись:
“Це якесь непорозуміння. Вона, мабуть, щось не так почула…”
Мирослава відповіла: “Я не вигадую. Я не хотіла втручатися, але ти заслуговуєш знати правду. Ти завжди мріяв про сім’ю. А вона… вона грає”.
Олег тихо, з болем у голосі: “Я маю сам з нею поговорити”.
Увечері. Олег і Квітослава залишаються наодинці.
Олег спитав дружину: ” Скажи чесно. Ти не хочеш дітей?”
Квітослава після паузи вже призналась: “Ні. Не хочу. Я не зміню своїх бажань через чиїсь мрії. Ти ж любиш мене, правда?”
Олег все зрозумів і відповів Квітославі: “Я любив образ, який сам собі намалював. Але це була не ти”.
Наступного дня Мирослава збирала речі, аби повернутися додому. Олег до неї підійшов і сказав.
” Миросю… Дякую. Не зразу зрозумів, але тепер знаю, що ти мене врятувала. Не кожен має такого янгола-охоронця поруч”.
Віра Лісова
