Дослідження свідчать, що діти здатні відчувати любов, а також здатні відчувати втрату.
Якщо ми справді хочемо комусь допомогти, найперше потрібно правильно оцінити ситуацію.
Діти уже з трьох років готові підтримати та піклуватися. Вони можуть підтримувати такі розмови, які не завжди можуть вести дорослі.
Діти навчаються не тільки для школи, але і для життя.
Однак, давати собі раду з втратою чи жалем, у школі не вчать. Відповідно, не всі і дорослі вміють дати собі раду.
Зазвичай, кажучи:
“Мусиш бути сильний, бо мені теж важко”. “Дідусь (бабуся, тато чи мама, брат чи сестра) не хотів (хотіла) аби ти плакав чи плакала”. “Не можна плакати”.
Це є неправильна підтримка. Після таких слів діти заперечують свій смуток. А насправді дуже важливо прожити його, а не відганяти, не ховати.
Співчувайте собі
Втрата, обтяжена виною чи жалем, повільно підточує наше «Я» та змушує соромитися подій, яких не змінити. Не бійтеся простити себе за все, на що не мали впливу. Це допоможе повернути опору в собі.
Оксанці в будь-якому товаристві погано і незручно, після втрати мами вона почувається самотньою. Тато зосередився на собі і їй приділяє мало часу.
Вчителі часто роблять зауваження, наголошують, що раніше ти вчилася краще ніж тепер.
У такому випадку, коли дитину ніхто не розуміє через її жалобу, можуть допомогти психологи, групи підтримки для осіб, котрі переживають жалобу.
У переживаннях інших людей, вони знаходять власні.
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
Фото, Олександри. 2023 р.
