Як тільки сусіда наздогнала стареча неміч і він перестав мати потребу в послугах коханки, він дав моїй свекрусі від воріт поворот і став зразковим сім’янином. Дружина його і раніше не скаржився на Ніну Олексіївну, а зараз і зовсім почала кепкувати над покинутою жінкою, якій катастрофічно стало не вистачати на життя

Пенсії моя свекруха, Ніна Олексіївна, чекала як манни небесної. Я до її очікування ставилася досить скептично: навіть я знаю, що жінка, яка жодного дня у своєму житті офіційно не пропрацювала, на пенсію в 55 років не вийде. У 60 років – так, вийде. Але не зараз.

Останній рік Ніну Олексіївну утримували ми з чоловіком. З батьком мого чоловіка свекруха розлучилася через пару років після його народження, а останні 20 років вона сиділа на шиї у коханця – чоловіка сусідки, Лева Миколайовича, досить забезпеченого чоловіка, в минулому році був ювілей – шістдесятиріччя.

Як тільки Лева Миколайовича наздогнала стареча неміч і він перестав мати потребу в послугах коханки, він дав моїй свекрусі від воріт поворот і став зразковим сім’янином. Дружина його і раніше не скаржився на Ніну Олексіївну, а зараз і зовсім почала кепкувати над покинутою жінкою, якій катастрофічно стало не вистачати коштів на життя.

Колись робота у Ніни Олексіївни була, правда недовго і не офіційно. Вона торгувала в наметі на ринку без працевлаштування, пропонувала послуги няні сім’ям з дітьми, мила підлогу в під’їздах. Але ніде вона не затрималася надовго, в силу свого поганого язика, який вона не хотіла тримати за зубами.

Коли ми з чоловіком познайомилися і зійшлися, Ніна Олексіївна не прийняла мене. Як так – її єдиного сина, киянина в шостому поколінні, охомутала «сільська дівка».

Так, може я і з села, зате працювати вмію. Я забрала чоловіка до себе і ми почали вирощувати свиней. Зараз у нас велике поголів’я, ми давно живемо в місті, а всіма справами на свинокомплексі заправляє керуючий. Свекруха мене так і називає: свиня-цариця.

6 років тому я пропонувала їй офіційне працевлаштування, щоб хоч якась пенсія у неї була. Вона фиркнула на мене, образившись пропозиції: – Сама свиня-цариця, сина мого втягнула, ще й мене свинопаскою хочеш зробити? Так щоб я, киянка в п’ятому поколінні, пішла працювати зі свинями? Це – твоя справа, в грязі колупатися. Не забувай – ти мені не рівня! – сміялась Ніна Олексіївна, обіймаючи свого годувальника, Лева Миколайовича.

На нема й суду нема, як то кажуть. Зараз ця кинута коханцем жінка пенсійного віку реве у нас на кухні. Скаржиться синові на несправедливість і болісно запитує: – Жити то я на що буду? Нікому не потрібна – ні Левку, ні державі, ні тобі! Тобі-то може і потрібна, та дружина твоя – мегера, не дозволить тобі мамі допомагати. Ти ж навіть чхнути без дозволу своєї свині не можеш. – плакала свекровушка гіркими сльозами.

Я зайшла на кухню: – Ніно Олексіївно, а Вам не здається, що ображати людину, від якого залежить Ваше майбутнє, в її ж будинку, це, як мінімум, недалекоглядно?

– А що я такого сказала? Правду! За правду не карають. Я придумала – я залишуся у вас жити. Свою квартиру здам, щоб було на що жити. Ганьба мені – ні один з моїх предків не здавав житло «понаїхали», навіть в голодний для нашої сім’ї час. Предки перевертаються від моїх слів!

Я закотила очі і пішла в кімнату. Свекруху мені не було шкода – вона не уявляла собі іншого способу життя, крім як затишно влаштуватися у кого-небудь на шиї. Зараз вона всіма силами намагалася прилаштувати свою нахабну п’яту точку на шию мого чоловіка. А отже – і на мою. І якщо чоловік, допомагаючи матері останній рік, думав що цей рік – єдиний, потім мати буде отримувати пенсію, то я з самого початку знала, що годувати нам її доведеться все її життя. Не на вулицю ж її гнати?

Я не дозволила свекрусі порушувати спокій її предків і здати квартиру. Я погодилася виділити їй допомогу за однієї умови – вона кожен раз, беручи гроші, буде говорити: «В ніжки вклоняюся Хрюшечкі-свінюшечкі за грошики» Так, знаю – звучить неймовірно смішто і гидко одночасно. Але за стільки років постійних образ і знущань – вона це заслужила.

Чоловік покрутив пальцем біля скроні, але грошима в нашій родині розпоряджаюся я, тому відмовити мене він не зміг. Свекруха, почувши про мої умови, образилася і грюкнула дверима: – Не бувати такому! Я не буду так принижуватися! Так я краще голодувати буду!

Я-то знаю, що подзвонить, попросить грошей і прогнеться, як миленька. Можете мене засуджувати, але нарешті я можу помститися за всі мої перемотані нерви.