Цей день почався, як звичайно. Я пила каву на кухні, думала про те, скільки ще справ мені треба зробити, поки чоловік не повернеться з роботи. Але все змінилося, коли він подзвонив мені і запропонував: “Збирайся, хочу зробити тобі сюрприз!”
Я була здивована, адже він ніколи не робив таких несподіванок без попередження. Він завжди обирав простіші речі, на кшталт обіду в ресторані чи короткої поїздки на вихідних. Але цього разу було щось особливе в його голосі. Я швидко одяглася і, відчуваючи легке хвилювання, поїхала до нього.
— Привіт, — сказала я, увійшовши до машини.
— Що ти задумав?
Він посміхнувся, погладив мене по волоссю і відповів:
— Сьогодні ти будеш вибирати телефон. Я вирішив, що настав час твій старий телефон віддати моїй мамі, а тобі виберемо новий. Я заплачу. Вибирай, який хочеш.
Я аж подих зупинила. Вибирати телефон? Той самий дорогий телефон, про який я давно мріяла, але ніколи не наважувалась купити через його високу ціну? Я просто не могла повірити своїм вухам. Мій старий телефон уже давно видався мені недостатньо швидким і не дуже зручним, але ніколи не думала, що зможу собі дозволити таку покупку. Вартість нових моделей вже давно перевищувала мої можливості.
Ми поїхали до магазину електроніки, де він сказав, що хоче, щоб я вибрала саме те, що мені подобається, без жодних обмежень. Це був не просто телефон, а те, що я давно собі бажала — з чудовою камерою, великим екраном і всіма можливими функціями.
— Вибирай, я на все готовий, — сказав він, посміхаючись, коли ми увійшли до магазину.
— Я хочу, щоб ти була щаслива.
Я розглядала телефони, порівнюючи моделі, і врешті-решт зупинилась на одному, що коштував 40 тисяч гривень. Я навіть не могла повірити, що це справді відбувається. Він здавався справжнім подарунком. Я взяла його в руки, почувши радісне зітхання чоловіка поруч.
— Точно цей? — запитав він, дивлячись на мене.
— Так, точно. Я хочу саме його.
Ми пішли до каси, і чоловік без зайвих слів оплатив покупку. Я була вражена, навіть соромилась, але він лише засміявся і сказав:
— Немає потреби соромитись. Це твій телефон, ти його заслужила.
Після покупки ми поїхали додому, і я була на сьомому небі від щастя. Це не просто телефон, це був подарунок, який я ніколи не могла собі дозволити.
Коли ми сиділи разом на дивані, а фотографувала свої вишивані подушки на новий телефон, він пив чай і сказав:
— Я віддав тобі своїх 40 тисяч гривень. Можливо, не варто було витрачати так багато, але ти ж хотіла саме цей.
Ці слова мене приголомшили.
— Що ти маєш на увазі? — я подивилась на нього, намагаючись зрозуміти, що саме він хоче сказати.
— Ну, я віддав тобі на телефон гроші, щоб ти не відчувала себе винною в тій великій сумі. Ми ж можемо поділити витрати. Це нормально, правда?
Я відчула, що щось пішло не так.
— Ти серйозно? — я намагалася стримати емоції, але голос тремтів.
Він подивився на мене з дивним виразом обличчя, трохи нервуючи.
— Слухай, я просто думав, що це буде краще для нас обох, якщо ти мені віддаєш за половину телефону. Ти не повинна почуватися, наче я тобі просто так заплатив. Я хочу, щоб ти відчувала, що це твоя частка, ми ж разом працюємо, разом живемо.
Я сиділа в тиші. Мої думки переплуталися.
— Тобто ти хочеш сказати, що ти зробив це, щоб я почувала себе краще, а тепер все «по-партнерськи»? — я була вражена.
— Але я ж не просила тебе ділити це! Я була щаслива, що ти зробив цей подарунок.
Він зітхнув, потираючи шию.
— Не думай так, ти не розумієш, я просто намагаюсь зробити все правильно.
Я не знала, що сказати. У мене на душі було так тяжко. Я не могла зрозуміти, чому він вирішив сказати мені це тільки зараз. Чому він почав розповідати, що дав мені «тільки» 20 тисяч? Я йому ще й винна.
— Я не знаю, чому ти це зробив, але я відчуваю себе… такою, ніби я повинна була щось відплатити за цей подарунок, — я ледве вимовила ці слова. — Це не те, що я очікувала. Це… не те, чого я хочу.
Він сидів мовчки, і між нами була довга тиша.
А як би ви поступили на моєму місці? Чоловік дарує подарунок, а потім виставляє ціну, яку я винна йому? як це розуміти?
Напишіть свої думки в коментарях, це дуже важливо для мене.
Автор: Олеся.
