В день Водохреща, коли річки і озера вже стали крижаними, а зимова тиша огорнула землю, маленьке село на заході України готувалося до святкування.
Для місцевих мешканців це був не лише релігійний обряд, а й час, коли за звичаєм і традицією вони очищали свої оселі та душі, приносячи додому освячену воду. Для Галини та Якова цей день, який обіцяв бути таким самим, як і багато інших, став початком незвичайної історії.
Галина була молодою жінкою, яка працювала в сільському магазині, займаючись господарством і іноді допомагаючи сусідам. Вона була самотньою, після того як кілька років тому її чоловік поїхав працювати до великого міста, обіцяючи повернутися, але так і не повернувся.
Всі надії на нові стосунки або зустрічі з кимось, хто може заповнити її порожнечу, поступово згасли, і вона почала звикати до того, що її життя буде таким. Вона любила природу і тишу, але серце іноді все ж прагнуло до тепла людського.
Яків, з іншого боку, був старшим чоловіком, що працював на місцевій фермі. Він був вдівцем, і хоча йому було вже за шістдесят, він ще пам’ятав часи, коли з дружиною вони разом поралися на городі, а вечорами ділилися своїми радощами і переживаннями.
Але останні кілька років він був самотнім. Він не вірив, що його життя знову зміниться, і просто жив день за днем, займаючись своїми справами. Він не шукав нових зустрічей, хоча іноді його серце все ж стукотіло на короткі миті тепла від спогадів.
В день Водохреща Галина вирушила до храму, як зазвичай. Вона не поспішала, адже храм знаходився на околиці села, і вона любила прогулятися по снігу, насолоджуючись холодним повітрям і тишею зимового ранку.
В храмі було не так багато людей, і священик вже завершував обряд освячення води, коли вона зайшла. Вона взяла свою пляшечку для святого напою і поклала її на стіл, чекаючи своєї черги.
Яків, не маючи особливого бажання брати участь у релігійному обряді, усе ж таки прийшов до храму, аби попросити благословення для свого господарства на наступний рік.
Він ніколи не був особливо побожним, але йому було важливо зберегти зв’язок з рідними традиціями. Він зайшов до храму і вивчив всі знайомі обряди, мовчки стоячи серед інших.
Галина не звертала уваги на Якова, адже вона була занурена в молитву. Але щось змусило її подивитися на нього. Вона не знала, що саме — чи то його спокійне обличчя, чи те, як він стояв поруч із іншими людьми, схиливши голову до молитви. Вона не могла не помітити його добрий погляд, і згадала, що він, здається, теж самотній, як і вона.
Після того як священик освятив воду, люди почали розходитись. Галина, не знаючи, чому саме, підійшла до Якова і привіталася:
— «Добрий день, Якове. Як ваші справи?» Яків подивився на неї, злегка здивований, але посміхнувся:
— «Добрий день, Галино. Та як, аби… звісно, все нормально. Стараюсь, як можу.»
І хоча розмова була короткою, вона стала важливою для обох. Яків зрозумів, що Галина не просто ввічливо привіталася, а й справді намагалася поговорити з ним.
Для нього це було чимось новим. Всі ці роки він не говорив із жінками, окрім своїх родичок. І от зараз, на цю святкову мить, хтось знову звернув увагу на його наявність у цьому світі. А Галина відчула, що в цьому чоловікові є щось таке, що знову викликає в ній цікавість, і вона не могла не помітити ту самотність, що була у його очах.
Після святкування Галина повернулася додому, беручи освячену воду, але її думки залишались далеко від буденних справ. Вона задумалась над тим, що вона відчула насправді. Ця зустріч з Яковом, хоч і була короткою, була певним знаком. Вона вирішила, що сьогодні щось зміниться в її житті.
Але ось що сталося через кілька днів. Галина вирушила в магазин, і на її шляху виникло щось незвичне. Виявилось, що Яків забув свій глек із освяченою водою на лавці недалеко від храму, адже йому подзвонила несподівано сестра і попросила про допомогу.
Глек, який був розмальований у соняхи помітив хтось із місцевих, і вже хотів віднести його до храму, але натомість залишив на лавці. Той глек, і побачила Галина, яка вирушала на роботу. І саме в цей момент Яків ішов по дорозі і побачив жінку з його глеком у руках. Вони знову зустрілися.
— «Це ваш глек?» — запитала Галина, підходячи до нього. Яків, посміхнувшись, взяв глек: — «О, не вірю! Я вже й забув про нього. Це моя помилка. Дякую вам.»
І хоча це була дрібниця, для них обоє це стало чимось великим. Вони почали розмовляти, і обидва зрозуміли, що між ними є більше, ніж просто випадкове знайомство.
Яків запросив Галину на чай, і це була та перша зустріч, після якої між ними почали зароджуватись справжні почуття. Той глек з освяченою водою став символом їхнього нового початку. Вони більше не були самотніми.
З часом ця проста зустріч переросла у глибші стосунки. Вони почали разом проводити час, допомагати одне одному в господарстві, а їхні серця розцвітали разом із кожним новим днем. І хоча це не було велике диво, це було маленьке чудо, яке принесла освячена вода.
Освячена вода, що символізувала очищення, стала не тільки частиною їхнього духовного життя, а й початком нового, щасливого етапу їхніх стосунків.
Галина та Яків знайшли одне одного, і їхні серця, як соняхи, розцвіли від тепла, яке вони тепер дарували одне одному.
Автор: Олеся Срібна
