Ой, давно я не була в Україні на рідній землі. Дітей не бачила, онуків. Довгий час була на заробітках. Як це важко, ні не працювати, а бути далеко від найрідніших мені людей.
Коли повернулася, перше що зробила поїхала провідати рідних. Тим більше мою квартиру винаймали хороші люди, а до кінця місяця оплачено, всього дві недільки залишилось. Що ж є час на гостини.
Приїхала до сина, моя надія, опора. Ми завжди з ним розуміли один одного, підтримували. Та і дружина в його хороша. З таким теплом зустріла, вечерю приготувала, як на празник.
Внучка вже пішла до школи, така доросла, а я її бачила зовсім крихіткою.
Квартира хоч і велика, але місця щоб переночувати немає, все по модньому зроблено, там столик, там вазочка, там ще щось для декору стоїть. Я не переймалася квартиранти скоро з’їдуть, поїду до власної оселі.
Ось провідаю сина, потім доньку, тай ще й подруга запрошувала на гостину, а там додому, в рідні стіні, старість зустрічати.
Невістка запропонувала поділити кімнату з онукою. Яка я була приголомшлива, коли дитина мене в кімнату не пустила. Діти переконували її, що це тільки на одну ніч, а вона вперлася ні і все.
Замкнулася в кімнаті, сказала що не хоче щоб я була з нею, вона доросла і сама вирішує.
Мені постелили на підлозі у вітальні, переночувавши ніч я раненько встала тай покинула дім сина.
От їду тай думаю, хіба дитина могла так себе поводити? Можливо її налаштували проти мене, ще до мого приїзду?