— Якби я знала, що моя невістка виявиться такою, я б не допустила те весілля. Як я могла таке не побачити? – жалілася Наталія Петрівна своїй подрузі. – У неї власна квартира є, а вона зі мною вирішила жити, ще й про права свої заявляє.
— Ніби гарна дівчина вашому Миколі дісталася. Якщо готувати не вміє, то навчи! – робила поспішні висновки жінка.
— Ні, господиня вона ніби нічого, але на мою квартиру заритись. Ще невідомо чи складеться у них життя, а я її своєму сину хочу переписати, – відповіла Наталія Петрівна.
— А що не так? – перепитала подруга.
— Микола побачив її у соцмережах, вона відома блогерка. Фігура, речі, все шикарне. От він і купився на її красу. У житті дівчина виявилася зовсім не такою. На перший погляд, скромна та уважна, але ніколи не вгадаєш, що вона хоче. Весілля якось швидко відіграли й син заявив, що вони житимуть у нас.
— І що тут поганого? – запитала подруга. – Це добре, коли невістка з доброї волі йде жити до свекрухи.
— Не той випадок! – обурилася жінка, але свою розповідь продовжила. – Я завжди казала сину, що його дружина має відповідати нашому статусу. Жити хоча б у достатку, якщо розуму бракує. І син запевнив, що Оксана — та єдина, яку він шукав. Він навіть у неї вдома кілька разів побував. Все у квартирі так розкішно. Білі меблі, білий посуд, стіл, світла підлога та шафи. Навіть декор продуманий гармонійно. Син на це й купився, подумав, що господиня гарна буде.
— А вона що, не така виявилась? – запитала з цікавістю подруга.
— Та де там. То не квартира, то вітрина суцільна. Все на своїх місцях, щоб фотографії красиві виходили. А вона ходить, як пава у тій квартирі, то туди стане, то сюди та все якісь свої відео ролики знімає та в інтернет викладає. Коли я її запитала, де вона працює, то сказала, що у рекламі. Хіба це реклама така, щоб на показ все виставляти та говорити днями на ту камеру? Наскільки її вистачить? А як діти підуть?
— Що тебе хвилює? – ніяк не могла зрозуміти жінка, що не влаштовує Наталію Петрівну.
— Так у житті все не так, як на картинці. Коли вона до нас переїхала, то я сильно здивувалася. Постілі тільки два комплекту і то старі та у квіточку, ніби вона її з бабусиної шафи дістала. Посуду взагалі не було, а у валізі тільки трохи хатніх речей, скатертина невідомо до якого столу та один комплект одягу на зміну. Коли я запитала невістку де її речі, вона відповіла:
— Так тут все!
— Як все? – перепитала я. – Ти зі своєї квартири нічого не хочеш привезти?
А вона у відповідь:
— Навіщо, мамо! Життя та робота, то різні речі. У своїй квартирі я працюю, а тут живу. Яка кому різниця, як у мене вдома?
Від цих слів я стояла приголомшена.
— Як яка різниця? Ти хочеш тут тільки ночувати, а весь день у себе вдома проводити? У тебе ж є обов’язки готувати, прибирати, дітей ростити? – не витримала я.
— Щоб не прибирати, потрібно не смітити, зготувати я встигну вечерю, а за дітей ми найближчим часом не думали, – відповіла невістка та пішла до себе.
— Наташа, – сказала подруга, – не лізь у їх життя, нехай вони самі там розберуться. А квартиру ти все одно хотіла переписати на сина, то і зроби так. Якщо вони й розлучаться, ти будеш спокійна, що у Миколи є дах над головою. Дай їм шанс, вони молоді, все по-новому хочуть.
Між подругами панувала тиша. Наталія Петрівна замість того, щоб отримати підтримку, почула докір та пораду, до якої ніяк не хотіла дослухатись. У неї не вкладалося у голові, як це дати невістці спокій. Вона звикла, що все має бути за класичним сценарієм: чоловік працює, а жінка вдома дітей глядить, або на звичайну роботу ходить. І нічого з цим вже не зробиш.
