Мені завжди здавалося, що наша дружба з Катериною була справжньою, випробуваною часом і обставинами. Ми познайомилися ще в університеті, разом переживали всі злети й падіння. Але з часом я почала помічати щось дивне — погляди, що тривали на мить довше і тонкі натяки, від яких ставало моторошно. Спершу я списувала все на свою уяву, адже Катерина завжди була моєю підтримкою. Але як виявилося, найгірший ворог може ховатися під маскою найкращого друга.
Якось ми зібралися всією компанією у Каті вдома. Вино лилося рікою, розмови були легкі й невимушені, як завжди. Я пригадую, як увімкнули музику і вона майже відразу потягнула мого Дмитра танцювати. Вони почали кружляти під повільний трек, сміючись. Я сиділа на дивані й усміхалася, але всередині відчула незрозуміле напруження.
— Ти точно впевнена, що це нормально? — тихо прошепотіла мені моя сусідка по дивану, Марина, яка теж була у нашій компанії.
— Нормально, це ж жарт, — відповіла я, намагаючись переконати себе. — Ми ж усі тут друзі.
Але Марина кинула на мене скептичний погляд й додала:
— Здається, у неї є інші плани на твого чоловіка.
Після цього вечора я вже не могла дивитися на ситуацію очима наївної дівчинки. Наступного тижня сталася ще одна історія, яка змусила мене замислитися. Дмитро прийшов додому з чергового Дня народження друга пізно та трохи хитаючись. Я не змогла піти на святкування через роботу. У нього не було настрою обговорювати вечір, а потім одна із наших знайомих випадково обмовилася про те, як він намагався поцілувати Катю на балконі.
“Це вже занадто”, – подумала я, але вирішила не влаштовувати сварки.
Наступного дня ми з Дмитром сіли за сніданок і я вирішила, що мовчати більше не можу.
— Дмитре, ти не хочеш мені нічого розповісти? — почала я тихо, не дивлячись на нього.
— Про що ти? — він виглядав збентеженим.
— Про балкон, про поцілунки… — я підняла очі й відчула, як моя лють накриває мене хвилею.
— Це був просто жарт! Ми святкували, я навіть не пам’ятаю, як це сталося! — виправдовувався він, але його слова мене не заспокоїли.
— Катя вміє маніпулювати. І вона грається з тобою так само як із десятками інших чоловіків! — сказала я, не стримуючи емоцій.
— Що ти хочеш від мене почути? Я навіть не думаю про неї так, як ти уявляєш. Це ти все перебільшуєш! — різко відповів Дмитро.
— Може, й так, — тихо відповіла я, але всередині мене вже з’явився план.
Наступного разу, коли ми всі зібралися разом, я вирішила діяти. Олексій, чоловік Каті, завжди був надійною людиною, але, здається, він теж не був захищений від її інтриг. Я почала з ним активно спілкуватися. Спершу це було непомітно: затримувала погляд на ньому трохи довше, легкі дотики під час розмови. Олексій швидко піддався і я зрозуміла, що гра почалася.
— Ти виглядаєш сьогодні чудово, — сказав він, коли ми залишилися вдвох на кухні під час чергової вечірки.
— Дякую, Олексію. Ти теж. Катя сьогодні якось зайнята Дмитром, так? — я посміхнулася, хоча всередині мене рвало від ревнощів.
— Та це дурниці. Ти ж знаєш, вона така… — почав він, але я різко перебила:
— Знаю, яка вона. Але чи знаєш ти, як це насправді виглядає з боку?
Олексій мовчки подивився на мене, а я продовжила:
— Вона просто грається з людьми й тобі це також добре відомо. Чому ти дозволяєш їй це робити?
Він замовк, наче ці слова зачепили його за живе. Я бачила, як його погляд став серйознішим і він не знав, що сказати. Мені здається, що тоді він уперше зрозумів, що ми всі лише частина її гри.
Чи принесло мені це задоволення? Ні. Лише порожнеча й відчуття, що все зайшло надто далеко.
Зрештою, ми з Катериною сиділи в тому ж кафе, як завжди. Вона знову розповідала про чергового підкореного нею чоловіка, але цього разу мені стало гидко.
— Катю, а ти коли-небудь думала, що всі ці ігри можуть тобі дорого коштувати? — запитала я, не дивлячись на неї.
— Ти про що? — вона здивовано підняла брови, але посміхалася. Їй завжди було байдуже до чужих думок.
— Одного разу ти втратиш когось важливого, не помітивши, як далеко зайшла, — сказала я, спостерігаючи за її реакцією.
Вона засміялася, але цього разу її сміх прозвучав глухо й навіть трохи розгублено. Жінка заявила:
— Я ніколи не буду самотньою. Ти ж бачиш, скільки біля мене чоловіків в’ється.
У мене вирвалося:
— Це не коло тебе вони в’ються, це ти коло них.
Я піднялася та пішла, залишивши її у роздумах та з думкою, що колись життя її провчить.
