Тато завжди казав, що найкращий урок, який він може дати мені, це навчити цінувати будь-яку роботу. Особливо власну. І цей урок, він передав мені не просто словами, а через справжній життєвий досвід.
Я згадую, як після закінчення школи ми сиділи на кухні та спокійно спілкувались. Тато раптом відірвався від газети й несподівано запитав:
— Що далі? Йдеш працювати чи вступаєш до університету?
Я була тоді розгублена, тому відповіла, що не впевнена, чи готова до навчання. На що він, не задумуючись, сказав:
— Ну тоді тобі краще знайти роботу, бо з першого липня орендна плата починається, якщо до університету не підеш.
Я була здивована. Я не очікувала такого від батька. Того вечора я довго лежала в ліжку і думала про те, як же важко дорослішати. Але водночас це відкривало переді мною двері в зовсім інший світ, де кожне рішення мало вагу, а кожен крок – наслідки.
Я вирішила, що краще піду вчитися. Тож вступила до університету та оренда відклалася.
Але два роки потому, коли я відчула себе виснаженою і захотіла взяти паузу у навчанні, татова обіцянка знову спрацювала. Як тільки я повідомила про своє рішення, він лише кивнув:
— Добре, тоді з цього місяця ти починаєш платити за житло.
А куди мені було діватися? Я вирішила, що це, мабуть, справедливо. Тому знайшла підробіток у кіоску на нашій вулиці. Важко було, але я впоралася.
Мабуть, це була одна з тих життєвих ситуацій, які змушують тебе дорослішати швидше. Я навчилася відповідальності, планувати свій бюджет і керувати фінансами.
Минуло кілька років, і вже ближче до тридцятки я змогла накопичити трохи грошей і купити власну квартиру. На новосілля тато прийшов з великим конвертом у руках. Я, звісно, думала, що це просто якась символічна сума, щоб підтримати мене на старті. Але коли відкрила конверт, то ледь не впала від здивування. Всередині були всі ті гроші, які я платила йому за оренду, ще й з відсотками!
— Це що, розіграш? – Не могла повірити я.
— Ні, доню. – Серйозно відповів тато. – Це не про гроші. Це про урок. Я хотів, щоб ти зрозуміла ціну самостійності. Ти довела, що можеш досягти багато чого, якщо поставиш собі мету і будеш наполегливою.
І я тоді посміхнулася, розуміючи, що, хоч тато і був суворим, але він дав мені найважливіший подарунок у житті — уміння міцно стояти на власних ногах.
Минули роки, тата давно немає, але його урок на все життя мені запам’ятався. Я заміжня і маю трьох дітей. Старша донька вже зовсім доросла, вона закінчила коледж, але далі навчатися не схотіла. Вирішила піти працювати.
Ми з чоловіком не можемо брати з неї гроші на продукти чи якісь домашні витрати, проте просили її платити частину орендної плати. Не для того, щоб відбити у доньки бажання працювати чи змусити її вступити у вишу, а для того, щоб навчити відкладати гроші.
У нас немає змоги зберігати її гроші у конверті, щоб повернути. Оренда квартири та два школярі вимагають великих фінансових витрат. Проте, я точно знаю, що донька навчилась відкладати гроші та планувати свій бюджет. Це їй буде навчання краще за університетське.
