Ярослава, жінка середнього віку, яка в молодості працювала з-за кордоном, а решту життя прожила в маленькому містечку, давно мріяла про одну річ — щоб її син Владислав із дружиною Олею та їхніми дітьми повернулися додому.
Онуки були для Ярослави найбільшим щастям, але вони, на жаль, жили далеко, в іншому місті. І хоча Владислав мав непогану роботу, а Оля — розумною та привабливою жінкою, Ярослава часто відчувала розрив між ними і обрала один шлях, який, на її думку, міг повернути її родину до рідного дому.
Ярослава давно замислювалася, як повернути сина з дружиною додому. Ідея, що одразу з’явилася в її голові, була простою і одночасно складною: вона вирішила купити для них землю під будинок, щоб вони могли збудувати свій власний дім саме в їхньому містечку.
Адже пара винаймала квартиру, і вони завжди мріяли про власний великий будинок. але не мали землі під його будівництво. А купити не мали змоги бо діти підростали і було багато турбот і витрат
Ярослава вважала, що це стане для її сина чудовим подарунком — не просто матеріальним, а й емоційним. Вона уявляла, як вони разом вирощують сад, обідають на великій родинній кухні, а вона з нетерпінням чекає кожної зустрічі з онуками.
Земля, яку Ярослава обрала, знаходилася на околиці містечка, в мальовничому місці, де височіли старі дуби, а неподалік протікала річка. Вона була досить великою, щоб збудувати великий будинок, але не настільки дорогою, щоб на зароблені нею на заробітках гроші дозволити собі її придбати.
Крім того, її цікавило, що цей клаптик землі був відомий місцевим старожилам, але подробиць про його минуле вона не запитувала. Вона була впевнена, що місце просто ідеальне для будівництва.
Як тільки Ярослава повідомила синові Владиславу, що хоче купити землю, щоб вони з родиною повернулися, він не відреагував дуже схвально. Він був здивований і не зовсім розумів, чому мама вирішила зробити такий великий крок. Оля, його дружина, була більш категоричною.
— Мамо, це дуже щедрий жест, але ми маємо роботу у своєму місті, і все чудово. Ми маємо стабільне життя і не збираємося переїжджати, — сказала Оля, обережно ставлячись до ідеї Ярослави.
Ярослава була здивована відсутністю ентузіазму. Вона не могла зрозуміти, чому її син і невістка не хочуть повернутися додому, хоча, здавалося б, все було готове для їхнього щасливого життя тут, поряд з родиною.
Незважаючи на це, Ярослава не збиралася відмовлятися від свого плану. Вона вирішила все ж таки придбати землю, сподіваючись, що цей подарунок буде таким, який змусить їх змінити думку.
Якось пізно вранці Ярослава отримала телефонний дзвінок від своєї сусідки Зінаїди Миколаївни, жінки, яка завжди мала схильність до чуток і забобонів. Зінаїда була старша за Ярославу на кілька років і жила на сусідній вулиці, тож вони часто перетиналися, коли йшли до магазину або на ринок.
— Ярославо, я чула дещо дивне, — почала Зінаїда, — там, де ти купила землю для сина, колись жив чоловік. Ти ж не знаєш цієї історії?
Ярослава запитально підняла брови, але Зінаїда продовжила, не чекаючи запитання:
— Він жив один, дуже тихо, майже ніхто не знав його, але раптово зник. Це було багато років тому. Кажуть, що він пов’язаний із старовинними забобонами цієї місцевості. Люди кажуть, що на тій землі були дивні події, і з того часу вона стала нещасливою. Тому й земля залишалася пусткою.
Ярослава, хоч і була дуже практичною жінкою, не надто вірила в такі байки. Вона вирішила, що це, можливо, просто чутки, і вони не повинні впливати на її рішення.
Але на наступний день Ярослава отримала ще один дзвінок — від Олі. Дружина сина знову була стурбована:
— Мамо, ми не можемо погодитись на цей подарунок. Там є щось дивне. Я не можу спокійно спати, я відчуваю, що це місце не буде нам щасливим. Мені Зінаїда Миколаївна все розповіла. Я не хочу, щоб наша родина опинилася в такій ситуації.
Ярослава знову здивувалась, але тепер, коли вона почула слова невістки, жінка почала вірити, що, можливо, це не просто забобони.
Того ж вечора Ярослава вирушила до старого бібліотекаря, пані Галини, яка завжди цікавилася місцевою історією. Пані Галина розповіла їй, що на цій землі дійсно було багато років тому дивне зникнення чоловіка на ім’я Павло.
— Він зник при дивних обставинах, — сказала пані Галина, — і з того часу місце навколо його дому почало ставати непопулярним. Люди почали говорити, що на землі тій хто оселиться то не буде жити спокійно. Не знаю, чи в це варто вірити, але чутки так і ходять. І хоча земля красива, ця історія давно вплинула на багатьох.
Ярослава була вражена, і все в її душі відчулося змішаним почуттям: бажанням дати родині все найкраще і одночасно страхом перед невідомим.
З кожним днем Ярослава все більше сумнівалася у своєму рішенні. Вона намагалася уявити собі своє життя з сином і його родиною на цій землі, але забобони і дивні чутки все більше переслідували її.
В кінці кінців Ярослава вирішила зробити важливий крок — вона повернула землю назад. Вона звернулася до продавця і скасувала угоду. Це було важко, але Ярослава зрозуміла, що це не просто подарунок, а й символ її поваги до думки її родини. Вона більше не могла змусити їх жити на землі, яка приносила б їм занепокоєння.
З часом Ярослава зрозуміла, що справжнє щастя не завжди можна купити, і інколи краще прислухатися до серця тих, кого любиш.
Вона намагалася віднайти інший спосіб повернути свою родину додому, не через подарунки, а через тепло та любов, які були важливіші за будь-яку землю. Вона стала частіше в них гостювати, а син з невісткою не проти були а навпаки раді.
Автор: Галина Червона