Ярослава була на піку щастя. Весілля доньки Олени наближалося, і вона робила все, щоб цей день став незабутнім. 60 тисяч гривень – це була величезна сума для їхньої родини, але для Олени Ярослава готова була на все.
Вона обрала ресторан, замовила весільну сукню, найняла фотографа, організувала всі деталі, аби донька почувалася принцесою.
“Мамо, ти найкраща! Як же я тобі вдячна!” – говорила Олена, коли Ярослава принесла додому перший макет запрошень. Всі були щасливі, і Ярослава вірно відчувала, що цей момент стане найкращим у житті доньки.
Вона навіть не могла уявити, що станеться наступного тижня. Але потім Олена поїхала у відрядження на два тижні. Як часто буває, жінка не поверталася з пустими руками.
На її обличчі не було вже того світла, яким вона сяяла раніше. Ярослава помітила це, але спершу вирішила, що донька просто втомилася. Та найбільшою несподіванкою для неї стала несподівана розмова, яка змінила все.
“Мамо, поговоримо?” – почула Ярослава, коли відчинила двері, зустрічаючи доньку після її повернення з відрядження. В голосі Олени звучала тривога.
“Що трапилось, доню? Ти виглядаєш втомленою.” – відповіла Ярослава, хвилюючись, але намагаючись залишити свою турботу непомітною.
“Мамо… мені потрібно щось важливе сказати,” – Олена сіла на диван, і Ярослава помітила, як її руки тремтять.
“Що сталося?” – запитала Ярослава.
“Я не можу вийти заміж за Павла,” – промовила Олена, і її слова зависли в повітрі.
“Що? Як це?” – Ярослава не могла повірити. “Але ж все готово! Ти сама казала, що хочеш цього! Ти любиш його!”
“Мамо, я думала, що люблю. Але я зрозуміла, що це не те. Я зустріла іншого чоловіка, і я не можу йому зраджувати. Я не можу вийти заміж за Павла, якщо моє серце належить іншому”, – Олена підняла очі, й з її обличчя струмували сльози.
Ярослава не могла знайти слів. Це було так несподівано, що вона просто не могла повірити в реальність того, що сталося. Скільки ж сил і емоцій було вкладено в це весілля. І ось тепер усе може зруйнуватися.
Олена подзвонила Павлу того ж вечора. Ярослава знала, що це буде важка розмова.
“Павле, нам потрібно поговорити,” – почала Олена, коли Павло відповів на дзвінок. Його голос звучав наївно оптимістично, ніби він не підозрював про те, що незабаром все зміниться.
“Що сталося, Олено? Чому ти не відповідаєш на мої дзвінки?” – почувся його голос, трохи схвильований.
“Я не можу вийти заміж за тебе, Павле. Я не можу. Мої почуття змінилися”, – Олена важко вимовила ці слова, немов вони були вирвані з її душі.
“Як це?” – Павло нічого не розумів. Він не міг зрозуміти, чому це сталося, адже все було ідеально. Він думав, що їхнє життя вже розпочалося.
“Я зустріла іншого. Я не можу залишити цього чоловіка, і я не можу виходити заміж за тебе, коли відчуваю, що моє серце належить іншому”, – Олена говорила з гіркотою в голосі.
“Ти серйозно? Ти просто так кидаєш усе, що ми будували разом? Це просто… неповага!” – Павло розлючено відповів, відчуваючи, як відчай заповнює його серце.
“Ми разом планували все це, а ти раптом вирішила піти до іншого? Що з нами?
“Мені шкода, Павле. Я не могла більше цього приховувати”, – Олена не знала, як ще пояснити. Вона розуміла, що це боляче, але не могла інакше.
Кілька днів минуло після цього важкого рішення. Ярослава сиділа вдома, розмірковуючи про все, що сталося. Вона не могла вірити в те, що її донька змінила свою думку і вирішила відмовитися від весілля. Вона віддала великі гроші, вклала всю душу в підготовку, а тепер усе зійшло нанівець.
“Мамо, я знаю, що це важко, але я не могла інакше. Це моє життя, і я повинна бути чесною з собою”, – говорила Олена, бачачи страждання матері.
“Ти зруйнувала все, що ми робили! Все, на що ми витратили стільки сил і грошей!” – Ярослава не могла стримати сліз. Вона відчувала себе зрадженою і спустошеною. “Ти навіть не уявляєш, скільки ми з твоїм батьком вклали в це весілля. А тепер все марно!”
“Мамо, я розумію, як тобі боляче. Але я не можу вийти заміж за людину, до якої вже не відчуваю нічого”, – Олена намагалася пояснити, але усвідомлювала, що для мами це важко.
“Ти навіть не подумала, що буде з усіма тими людьми, які чекають на весілля? З ресторанами, з усім!” – Ярослава була розгнівана та розгублена. “Ти розумієш, скільки ми витратили?”
“Я знаю, мамо, і мені дуже шкода. Але я не можу йти до шлюбу, коли не люблю Павла. Я не хочу жити з кимось, хто не є моїм справжнім вибором”, – Олена стояла на своєму, хоча й серце її було важке від каяття.
Ярослава сиділа на кухні і думала про всі події, що сталися останніми днями. Вона переживала розчарування, сум, і в той самий час розуміла, що нічого не можна змінити. Олена вже вирішила, що вона хоче зробити, і намагатися змусити її змінити думку було б неправильно.
Але що тепер робити з усіма витраченими грошима? Як її рідні й друзі зреагують на скасування весілля? І чи може Олена знайти щастя з новим чоловіком?
А як ви любі читачі вчинили б на місці Ярослави? Чи варто було так багато вкладати в організацію весілля, якщо є шанс, що все може бути скасовано?
Автор: Віра Лісова
