Ярина ніколи не була надто романтичною натурою. Її уявлення про стосунки було простим: хочеш — будь разом, не хочеш — розійдемося, без зайвих драм і з’ясувань стосунків.
Вона була людиною практичною, не любила великих емоцій і драм. Але коли в її житті з’явився Рікардо, все змінилося.
Історія почалася зовсім звичайно. Ярина працювала в одній з київських рекламних агенцій, а Рікардо був молодим дизайнером, який нещодавно переїхав до України з Бразилії. Він був гарячий, емоційний, живий і завжди під зарядом енергії.
Вони познайомились на вечірці, організованій колегами. Рікардо, з його спокусливою усмішкою та безтурботною манерою спілкування, відразу привернув її увагу.
— Ярина! — вигукнув він, коли їх погляди зустрілись. — Твоє ім’я звучить, як музика.
Він мав дуже сильний акцент, що додавав йому ще більшої привабливості. З’ясувалося, що він насправді має глибоке знання її мови. Його батьки володіли португальською, а сам він довго жив в Європі.
Відтоді вони почали проводити багато часу разом. Рікардо не боявся відкрито виражати свої почуття, що виглядало як щось надзвичайне для Ярини, яка звикла до стриманості.
Він постійно підносив їй квіти, готував смачні страви, запрошував на романтичні вечері. Їхні побачення завжди були сповнені невгамовної емоційності.
«Це те, чого я завжди прагнула!» — думала Ярина, дивлячись на Рікардо, який, здавалось, не міг вгамувати своїх емоцій. Його тепло й пристрасність захоплювали її, але вже через кілька тижнів вона почала відчувати, що ця постійна емоційність втомлює.
Через місяць Ярина почала помічати, що Рікардо постійно перебуває в стані неймовірної емоційної напруги. Він не тільки міг радісно захоплюватися чимось, але й перейматися через дрібниці, зливатися з незначними проблемами і негайно виставляти свої емоції на показ.
Його жарти ставали більш зухвалими, а спільні вечори почали перетворюватися на довгі розмови про його труднощі на роботі або його ідеї щодо життя.
Вона не могла зрозуміти, чому кожен день йому потрібно переживати щось таке, що, з її точки зору, зовсім не мало значення.
— Чому ти завжди так переживаєш? — одного разу запитала вона, коли Рікардо знову почав говорити про свою роботу.
— Тому що я хочу бути кращим! — відповів він, ніби це було очевидним. — Я хочу бути найкращим у всьому, в тому числі й для тебе!
Ярина замислилася. «Кращим для мене?» — подумала вона. «Це ж просто безглуздо!»
І якщо спочатку вона раділа кожному його жесту і слова, то зараз це починало її нервувати. Вона відчувала, що її особистий простір зменшується.
Як би вона не намагалася розслабитися і зайнятися чимось спокійним, він завжди знаходив спосіб втягнути її у свої переживання.
Одного вечора, коли вони сиділи на кухні, Рікардо почав говорити про своє бажання переїхати до Барселони. Для Ярини це стало останньою краплею.
— Я зрозуміла, — сказала вона після кількох хвилин мовчання. — Я не готова до такого життя. Твоя емоційна “корида” виснажує мене.
— Що ти маєш на увазі? — Рікардо виглядав збентежено. — Я думав, що ми з тобою все вирішили…
— Я тебе люблю, але твої емоції надто важкі для мене. Я не можу постійно бути в цьому емоційному вихорі. Це просто не моє.
Рікардо був ошелешений, але на його обличчі була видно і розчарування. Він намагався говорити, намагався пояснити, але Ярина вже прийняла своє рішення.
Наступні кілька тижнів пройшли в мовчанні. Вони більше не бачилися. Ярина зазвичай не любила залишатися в конфліктах, але зараз її не турбувало, головне що її стало легше.
Вона просто розуміла, що потрібно було зробити цей крок, аби зберегти своє внутрішнє спокійне життя. Рікардо намагався ще кілька разів зателефонувати, написати, але Ярина тримала дистанцію.
Вона була вдячна за досвід, але тепер зрозуміла, що кожна людина має свій ритм і свій підхід до життя. І вона не могла жити в постійному шаленому темпі.
І хоча вона не мала ані злості, ані образ на Рікардо, вона знала: це була її найкраща, хоч і важка, перемога. Вона вибрала спокій і рівновагу.
Кілька місяців по тому Ярина зрозуміла, що те, що їй спочатку здавалося гарячим, тепер викликає тільки втому. Вона продовжувала жити, будувати свою кар’єру і насолоджуватись кожним моментом без надмірної емоційної напруги.
Так вона навчилась, що гарячий, як португальське сонце, латиноамериканець може здаватися чудовим, але він може бути й гарячим не тільки в хорошому сенсі цього слова.
Галина Червона
