Життя в маленькому селі текло спокійно, хоча іноді здавалося, що всі знають про всіх все. Ярина працювала офіціанткою в місцевому барі, де вона подобалася більшості людей, але їй завжди здавалося, що вони дивляться на неї зверхньо.
Ярина була дівчиною без грошей, без впливу, без імені, яке б щось означало. Її дні були наповнені рутиною: кава, посмішки клієнтам, прибирання столів.
Головною темою розмов було те що не стало пана Терницького. Всі гадали, хто заволодіє його величезним статком .
На читання заповіту прийшло чи не все село. У повітрі відчувалася напруга, оскільки всі з нетерпінням чекали новин. Коли нотаріус оголосив, що весь маєток дістанеться Ярині, у залі запала тиша.
Навіть муха перестала дзижчати. Усі дивилися на дівчину, як на привида. Ярина відчула, ніби хтось вилив їй на голову відро холодної води.
Його родич, який сподівався на клаптик землі, недовірливо вигукнув: “Це неможливо! Має бути якась помилка”
Люди почали перешіптуватися між собою. Хтось саркастично сказав: “У неї точно був роман зі спадкоємцем.”
Інші почали повторювати це з неохочою посмішкою. Ярина стояла, не в змозі поворухнутися, намагаючись зрозуміти, як це сталося .
В голові крутилися думки: чому вона? Ярина не був пов’язана якось з паном Терницьким. Але його земля, уся його спадщина тепер стали її тягарем.
Одразу після оголошення заповіту в її житті почали виникати проблеми. Сільський голова не приховував, що вважає заповіт підозрілим. Він скликав збори селян, на яких відкрито припустив, що дівчина могла маніпулювати чоловіком.
Мама Ярини поводилася дивно, ніби її щось непокоїло. Щоразу, коли дівчина намагався порушити тему заповіту, вона змінювала розмову.
Дівчині здалося, що вона щось від неї приховує. Тим часом Ростислав, колишній хлопець дівчини, раптово почав знову приходити. Він здивував Ярину, коли з’явився на її порозі з букетом квітів.
– Може, сходимо кудись разом? Знаєш, як ми колись-він спробував невинно посміхнутися.
Кілька місяців тому він розлучився з дівчиною без особливих пояснень і тепер, коли на горизонті з’явилася перспектива багатства, він хотів знову зблизитися.
Того ж дня хтось залишив листа на порозі оселі Ярини. Дівчина відкрила його тремтячими руками. На папірці було одне речення: «Якщо хочеш знати правду, поговори зі священиком».
Ярина вирішила це зробити, хоча й боявся того, що може дізнатися. Ярина подзвонила у двері священика. Коли старий священик побачив її, він ніжно посміхнувся , ніби вже знав, навіщо та прийшла.
Він почав розповідати історію, перш ніж дівчина встигла поставити запитання: ” Пан Терницький ніколи не мав дітей офіційно. Але ваша мати знає більше, ніж видає”.
Ці слова запам’яталися. Ярина не могла у це повірити, але знала, що маю це перевірити. Ярина повернувся додому і відразу зіткнувся з мамою.
– Мамо, священик сказав, що ти знаєш дещо більше про нас із паном Терницьким. Що це означає?
Вона подивилася на доньку з болем в очах.
” Федір Терницький був моїм батьком. А ти його внучка,” — зізналася вона нарешті.
Мені здалося, що весь світ перевернувся з ніг на голову. Виявляється, я все життя жила брехнею. Пан Терницький приховував, що має позашлюбну доньку, щоб уникнути скандалу.
Вони сиділи мовчки, намагаючись усвідомити тягар цієї таємниці. Звістка про справжнє походження Ярини блискавично рознеслася по селу.
Кожному було що сказати, хоча мало хто знав всю правду . Деякі почали виявляти мені повагу, інші все ще вважали, що це брехня з метою захоплення майна.
Родич покійного пана Терницького та сільський староста були розлючені. Скликали збори з вимогою пройти ДНК-експертизу.
” Нам потрібні докази! Ми не можемо просто визнати, що це правда,” — кричала пані Марта, а решта повторили її обурення.
На моє щастя, старий священик підтвердив, що пан Терницький йому все розповів сам, що значно зменшило тиск з боку мешканців.
Мама нарешті відкрилася мені, розповідаючи про свою молодість. Вона закохалася в людину, з якою не могла бути, і роками змушена була приховувати правду.
” Я не хотіла, щоб ти постраждала через мою помилку. Я думала, що тобі буде краще не знала” – сказала вона зі сльозами на очах.
Тепер дівчині довелося прийняти найважче рішення в житті – що робити зі спадщиною, яка раптово дісталася їй. Хоча дівчина мала право на землю, вона відчувала, що село чекає від неї якогось жесту.
Сільський голова та пані Марта продовжували тиснути на неї, намагаючись переконати, що вона має віддати землю тим, хто на це заслуговує.
«Подумайте про це», — з фальшивим занепокоєнням сказав сільський староста. – Ця земля належить селу. Люди працювали над цим роками.
Ростислав також дошкуляв дівчині, стверджуючи, що він завжди її любив і що те, що було між ними, ще має шанс.
– Тепер ми можемо почати все спочатку. Разом, – сказав він з надією, але дівчина побачила, що слова його пусті.
Ярина знала, що його любов то гра — ще одна спроба скористатися її становищем.
Зрештою дівчина прийняла рішення, яке відповідало моєму серцю. Ярина вирішила, що землю продавати не буде. Вона хотіла створити щось, щоб служило усім селянам.
Ярина мріяла про місце, яке могло б об’єднати всіх, а не розділити. Це була її спроба завершити конфлікт і почати нову сторінку в історії їхнього села.
Ярина знала, що це буде нелегко, але вона була сповнена рішучості змінити все на краще. Хоча село не поспішало сприймати правду про її походження, чутки ніколи повністю не вщухали.
Згодом вони разом почали планувати їхнє майбутнє. Ярина хотіла, щоб спадщина її багатого діда стала спільним добром усього села.
В останній день літа, Ярина стояла на пагорбі, звідки відкривався вид на всю землю та дивилася у майбутнє з новою надією.Їй було цікаво, чи дідусь коли-небудь шкодував, що не зізнався своїй дочці, тобто її матері.
Ярина відчула, що його рішення, хоч і запізніле, було спробою загладити минуле. Її життя змінилося назавжди, але найголовніше ще попереду.
Ярина хотіла, щоб люди бачили її не просто як багатою спадкоємицею, а як людину, яка бажає найкращого для всіх.
А як би вчинили на місці дівчини, отримавши кругленьку суму від родича, про якого не здогадувались?
Олеся Срібна
