Погляди всіх жителів палати прикипіли до Насті, тринадцятирічної брюнетки з густою довгою косою, яку не могла втримати ніяка шпилька. Смолисто-чорна коса товщиною як зап’ясті міцної руки спадала по плечах до пояса, що виглядало дуже красиво. А по щоках дівчинки текли сльози. «Він, мабуть, не хоче мене знати, тому що я хвора …» – сказала пригнічено, і сльози частіше закапали з її чорних, як вуглини, очей …
… Після закінчення школи Ліза поїхала до тітки – вона не мала своїх дітей і рада була допомогти племінниці. В інститут дівчина вступила без проблем (Ліза була розумною і старанною), і відразу ж занурилася у вир науки. Її нічого не цікавило, крім книг, а тому не відразу помітила зацікавлені погляди чорнявого хлопця. Джерело
Лише коли той став пригощати її цукерками, запрошувати в театр, дарувати її улюблені ромашки, тоді Ліза зрозуміла, що поруч гарний молодий чоловік. І серце дівчини здригнулося, душа потягнулася назустріч. Ліза закохалася по вуха. Вона вже не уявляла свого життя без Іларіона.
Хлопець був на два роки старший, навчався на п’ятому курсі і мав серйозні наміри щодо Лізи. А оскільки до всього ще й почав свій бізнес, то дівчина переконалася, що юнак перспективний і чіпкий. А головне, красивий, добрий і уважний. Коли запрошував до машини, обов’язково на сидіння клав красиву вишиту подушечку, ніколи не приходив до неї без квітів і солодощів, а в день її народження запросив в кафе, де не було більше нікого, тільки вони удвох і море квітів …
Їх красивий роман тривав чотири роки, поки вони вирішили одружитися – чорнявий високий грек і тендітна україночка. Ліза написала батькам. Ті не заперечували, але і великого захоплення не виявили. Несподіванкою для Лізи стало те, що Іларіон запропонував жити в цивільному шлюбі, але дівчина дуже любила свого грека, щоб звернути увагу на таку дрібницю. І він її обожнював.
Перспективний молодий чоловік незабаром став крутим босом, власником прибуткового підприємства. Свою цивільну дружину зробив співвласницею, оформивши на неї 20% акцій. Між подружжям було повне розуміння і гармонія.
Лише одна обставина за сім років їх життя засмутило Лізу: коли приїхали батьки Іларіона, він орендував для неї іншу квартиру, поселив її там і строго-настрого заборонив зустрічатися з ними. Вона бачила батьків лише з вікна своєї нової квартири і дуже переживала через це. Однак Іларіон лагідно заспокоював дружину.
На сьомому році їхнього спільного життя Ліза зaвaгітніла і з деяким остpахом повідомила про це чоловікові. А той від радості не знав, що робити. Носив дружину на руках по кімнаті, гойдав її, як дитину, цілував, наспівував якісь свої грецькі мелодії. І Ліза зрозуміла, що ця дитина бажанa для нього так само, як і для неї.
Нарoджувати Ліза вирішила в Україні. Іларіон всіляко відмовляв її від цього, і в кінці погодився, тому що розумів, що насправді дружині буде набагато легше, коли мама їй допоможе доглянути за малюком.
З народженням Настусі почався новий період в житті жінки. Вона ніколи не запрошувала Іларіона до себе в село, соромилася «глушини», так вона називала місце, де народилася його дружина. Мама ж раділа, що дочка у неї – в господарстві було три корови, сама ж вона вже хворіла, а тому намагалася всіляко затримати доньку у себе довше.
Так місяці переросли в ті роки. Ліза пригледіла за мамою до смeрті, а маленька Настя підростала, перетворюючись в маленьку копію Іларіона, який навіть не бачив дочки. Вони спілкувалися між собою по телефону, але Ліза ніяк не могла зважитися запросити чоловіка до себе в село. І тому в розриві їх відносин відчуває і свою провину. Але чому він сам просто не приїхав до дружини і дочки?
Кілька років тому хороша подруга Лізи написала їй в листі, що зустріла Іларіона з молодою жінкою, а попереду них біг маленький хлопчик. Безумовно, в Іларіона є інша сім’я, а тому ця історія поставила крапку в їх відносинах: втручатися в чужу сім’ю Ліза не посміла б ні за яких обставин.
Важка хвоpоба доньки не зламала цю мужню жінку, але і тоді вона не звернулася до Іларіонa за допомогою. Вона сама несе свій хрест і не нарікає. Всю себе присвятила вихованню та лікyвання Насті. Коли Настенька підросла, мама, нічого не приховуючи, розповіла їй. Дочка, не по роках мудрa дитина, все зрозуміла, ось тільки ніяк не може змиритися з тим, що тато її ніколи навіть не бачив і, мабуть, не хоче бачити. Хоча мама каже, що вона дуже схожа на нього, просто копія.
… Хворі з палати зі співчуттям дивилися на Настю. Один потай змахував непрохану сльозу, другий заспокоював і втішав дівчину, третій давав пораду. Вони сиділи поруч, мама і дочка, схилившись одна до одної. Ось так вони і йдуть по життю, підтримуючи одна одну.
Хтось запропонував написати лист на передачу «Жди меня». Мама відповіла: «Настя вже майже доросла, ще трохи хай почекає, і робить так, як вважає за потрібне». А Настя, посміхнувшись, сказала: «Обов’язково напишу! Мамочко, я так хочу тата!»
Автор – Людмила НАУМОВА, фото ілюстративне
