З чергового відрядження, мій чоловік повернувся дивним. Дуже сумувала за ним, але ні любові ні ласки так і не отримала. Він просто задумливо нипав по квартирі, і просив не відволікати його

– Ми два тижні не бачилися – нарешті вимовила я – Може розкажеш хоч, як з’їздив, що побачив там? Чи, може, поцілуєш мене?

– Промислове місто, смог … Що ще сказати? – знизав плечима він.

– У промисловому місті ти смог, а вдома не смог … – похитала головою я – Може туди переїдемо? Для жіночого щастя …

Він зупинився посеред кімнати, довго і мовчки дивився на мене, а потім почав збиратися.

– Ти куди проти ночі?

– До друзів, побачитися. Давно не бачилися – на ходу відповів він і, накинувши пальто, вийшов за поріг квартири.

Мене такий розклад не влаштував. Вирішила розвідати, до яких таких друзів він поїхав.

У нас давно з обопільної згоди підключена функція відстежування місцеположення по телефону. Зробили так, бо живемо в котеджі за містом. Іноді буває й лячно …

Одягла сина, зібралася сама і завела машину.

Далеко їхати не довелося, вже через 7 кілометрів знайшла його машину біля дверей великого і дивного будинку. Схоже було, що там якась церква сектантська всередині …

Чулися голоси, жіночий сміх …

Вийшли з машини, ручку на воротах поторсала, замкнено …

Підняла сина на руки, попросила його через паркан заглянути. Мені дуже не сподобалися верески дівчат у дворі …

Сашка, син мій через паркан глянув і каже мені …

– Так якісь тітки і дядько по двору бігають!

– Ясно – кажу я, опускаючи його на землю – Сектанти дикі якісь, забудь будь ласка те, що бачив …

– Сектанти може і дикі, а тато то наш! Він теж там бігає!

Повернулися додому, відкрила його валізу, а там книги релігійні та брошури.

Завербували чоловіка мого. Зібрала речі і до мами поїхала. Ось така жесть з нами трапилася нещодавно. Як жити далі, не знаю … і що робити теж не уявляю.