Олександр – дуже красивий чоловік, підтягнутий, м’язистий, нехай і трохи дурнуватий. Він дуже красиво залицявся і я, яка важила більше за нього на 50 кілограм, розтанула. На весіллі подружки лопалися від заздрості, шепочучи по кутах: – Як він взагалі на неї клюнув?
А я раділа, що зустріла людину, яка оцінила мій внутрішній світ, а не зовнішність. Єдине, що мене трохи напружувало – небажання Саші мати дітей. Я списувала це на вік і вірила, що через кілька років все зміниться.
У нас виявилася однакова мрія – ми обоє хотіли переїхати в передмістя, на свіже повітря, побудувавши свій власний будинок. Це можна було зробити дуже просто – достатньо було продати мою квартиру. Але я хотіла, щоб квартира залишилася дітям: я знала, що якщо продам її і побудую будинок, то ніколи не куплю дітям житло.
Кредит мені не давали – з моєю вчительською зарплатою. А ось Саші банк готовий був дати потрібну суму, але тільки під заставу. Свого житла у Люби і Саші не було – їх мати залишила своїх дітей без житла, заповівши свою квартиру другому чоловікові.
Ми з чоловіком сіли, все обговорили і прийняли рішення: я фіктивно дарую йому свою квартиру, він використовує її як заставу для кредиту на будівництво будинку, ми його будуємо, туди переїжджаємо, він повертає мені моє житло, ми здаємо квартиру і з цих грошей платимо кредит.
Я продала машину, купила земельну ділянку і чоловік пішов у банк. Моя фінансова безграмотність зіграла зі мною злий жарт: якби я знала, що у квартири в заставі не можна поміняти власника, я б ніколи не утнула таку дурницю. Спочатку один банк розглядав заявку, потім другий, третій, десятий. Саша просто тягнув час. У щасливому невіданні щодо наслідків мого дурного вчинку, я залишалася недовго.
Я прийшла додому невчасно і почула, як сваряться брат з сестрою. Мого приходу вони не помітили, а я вирішила постояти і послухати.
– Я хочу переїхати в свою квартиру! – кричала Люба. – Я втомилася мотатися по орендованих гадюшниках!
– Любо, ми не так домовлялися! Після твоїх махінацій ти повинна повернути мені квартиру! – кричав на неї мій чоловік.
– Я передумала. Навіщо мені щось робити, якщо у мене у власності є ця чудова квартира!
Я відразу зрозуміла, що говорять вони про мою квартиру. Я зайшла в кімнату і запитала: – Любо, що означає, що ця квартира у тебе в власності?
– О, ось і наша бегемотиха! Дякую за квартирку! Збирай свої речі і вимітайся, тепер я буду жити тут з моїм братом. Ти що, серйозно думала, що хто-небудь в здоровому глузді на тебе зазіхне?
Мене вигнали з мого житла. Саша подарував мою квартиру сестрі, а сам брехав мені що ходить по банках. Він взагалі не збирався брати кредит на будівництво будинку. Кредит на будівництво будинку потрібен був Любі. І це вона вмовила його зійтися зі мною, дізнавшись про квартиру у моїй власності. Люба розвела Сашу майже за тією ж схемою, що і він мене: він зі мною одружується, я переписую на нього квартиру нібито на купівлю будинку нам, він віддає квартиру сестрі, вона бере кредит на будинок під заставу квартири і відразу повертає квартиру Саші, а він би повернув її мені і розлучився б зі мною.
Але отримавши моє житло, Люба вирішила не напружуватися з кредитом – навіщо, якщо житло у неї з’явилося? Я залишилася з порожньою земельною ділянкою і на вулиці. У Саші вистачило совісті попросити вибачення за все, що сталося: – Я не знав, що вона так вчинить. Я – не дуже хороша людина, але залишати тебе бездомною я не хотів. Прости, якщо зможеш.
Що мені до його вибачень? Вони повернуть мені квартиру? Я розлучилася. Саша не став претендувати на ділянку. Я вирішила продати її і брати участь в державній програмі: переїхати в сільську місцевість заради пільгового кредиту на житло.
Фото ілюстративне з вільних джерел
