Я розлучилася два роки тому. Все було досить стандартно: у чоловіка на першому місці стояла мама, на другому – сестра, Рита, а потім тільки вже ми з донькою. Колишній чоловік нісся до мами і сестри на першу вимогу. Якось він привіз до мене на роботу нашу дочку з температурою і поїхав відвезти Риту по магазинах. Все, на що у нас вдома падав погляд його родичок, негайно віддавалося їм. А розійшлися ми тому, що в квартиру, яку ми купили в іпотеку, віддавши за перший внесок наші спільні заощадження, він пустив жити сестру. А ми повинні були й надалі орендувати житло, ще й сплачуючи іпотеку.
При розлученні мені вдалося отримати назад частину коштів, а квартира з боргом залишилася колишньому чоловікові. Потім, правда, до мене доходили чутки, що роботи він позбувся і квартиру продав, разом з іпотекою, залишившись ні з чим. Аліменти на дочку колишній чоловік платить тільки тоді, коли йому нагадують судові виконавці.
Познайомилася я рік тому з чоловіком. Порядний – півроку з ним тримаючись за ручку ходили. До доньки моєї ніколи з порожніми руками не приходив, та й ставився добре і до мене, і до неї, мамі моїй сподобався. А ось я, пам’ятаючи досвід попереднього шлюбу, з його сім’єю знайомитися не поспішала, хоча мене і запрошували – кілька місяців тому одружився старший брат Іллі. І, як з’ясувалося, не дарма.
З місяць тому, з номера Іллі мені зателефонувала його мама, з якою я не була знайома. Вона запросила мене до себе на день народження, який мав відбутися через кілька днів: – Анно, здравствуйте. Мене звуть Катерина Дмитрівна. Я – мама Іллі. Ви вибачте, що я ось Вас турбую, просто син стільки хорошого про Вас розповідав, що я не втрималася. У мене через 3 дні – ювілей, 50 років. І я хочу Вас запросити. Ви і самі приходите, і дочку приводьте – не бійтеся, не образимо. Подарунок не обов’язково купувати. Я буду вас чекати.
З Іллею я планувала пов’язати своє життя, тому, з зусиллями переборювала хвилювання, я кинулася на пошуки подарунка. З’ясувавши, що Катерина Дмитрівна любить кімнатні квіти, я купила красиву квітку в шикарному горщику. Ювілей відзначали в кафе. Ми з донькою, красиві і ошатні, купили букет квітів і, в супроводі Іллі, прийшли на свято.
Ставна жінка, яка поспішала мені на зустріч, сліпуче усміхалася. – Це моя мама. – шепнув мені Ілля. Я посміхнулася жінці у відповідь, але не встигла навіть привітатися, як побачила за одним із столиків Риту. Усмішка тут же зникла з мого обличчя. Рита, побачивши мене, бридко посміхнулася і відсалютувала мені келихом. І в цей же момент Катерина Дмитрівна підійшла до нас і сказала: – Здрастуйте, Ганно. – побачивши вираз мого обличчя, жінка стривожено додала – Анно, щось трапилося? На Вас обличчя немає.
– Ні, ні все добре. Ось, це Вам. – я простягнула горщик, а дочка вручила квіти. – З Днем Народження Вас. Щастя і здоров’я Вам і Вашим близьким.
– Ой, спасибі, дуже приємно. Справді, не варто гроші витрачати, я впала до Вас, як сніг на голову, зі своїм ювілеєм. – знову посміхнулася Катерина Дмитрівна. Трохи поворкувавши з моєю донькою, жінка ще раз усміхнулася, запросила нас за один зі столиків і пішла до інших гостей. Варто було Катерині Дмитрівні відвернутися і піти, як я запитала у Іллі: – Хто ця дівчина? – я кивнула в бік Рити.
– Це? Маргарита. Пам’ятаєш, я тебе на весілля до Вадика, мого брата кликав? Ось, Маргарита – його дружина. – відповів Ілля. – Вас познайомити?
– Ні-ні, не треба. Ти йди поки, присядь, а ми носики припудрити і повернемося, добре? – попросила я. Ілля пішов до столика, за яким нам виділили місця, а я схопила дочку за руку і кинулася геть із кафе. Піймавши машину, я поїхала додому. Мене всю трясло – спогади про те, як Рита раніше псувала мені життя, нахлинули на мене з головою. Ілля мені дзвонив, але я не брала трубку. Я просто сиділа вдома, боягузливо підібравши хвіст. Я боялася – Рита ж мене впізнала, і хто знає, що вона наговорить родичам чоловіка, з яким ми ще тільки зустрічаємося. Та й ставати частиною сім’ї, частиною якої нещодавно стала Рита, у мене не було ніякого бажання.
Зібравши дочку, я поїхала до мами і взагалі відключила телефон. Ілля знайшов мене тиждень тому. Він спеціально зареєструвався у соціальній мережі, знайшов там мого двоюрідного брата і у нього дізнався адресу моєї мами. Побачивши його на порозі з букетом квітів, я була здивована. Ми порозумілися. Я розповіла йому звідки знаю Риту і чого боюся, а Ілля у відповідь тільки розсміявся: – Не переживай: Маргариту, з усієї нашої родини, любить тільки мій брат. Вона коли рот відкрила і про тебе заїкнулася, мама її відразу взяла в облогу. Тобі нема про що хвилюватися. А ось на тебе мама образилася, за те що ти втекла з її ювілею. Просить «реванш» – кличе нас з тобою в ресторан повечеряти.
Поки я думала, погодитися чи ні, Ілля дістав з кишені перстень і почав його натягати мені на безіменний палець. Я обурилася: – А пропозиція? – А хто тебе питає? – посміхнувся Ілля. З заміжжям я вирішила не поспішати – спочатку треба пожити разом, пізнати одне одного трохи краще, а то – плавали, знаємо.
До Іллі переїжджати я теж відмовилася, тому він зібрав речі і переїхав до мене. У моїй однокімнатній орендованій квартирі нам тісно, тому ми шукаємо двокімнатну. Коли Рита дізналася, що у брата її чоловіка пустує квартира, вона відразу зателефонувала Іллі і почала напрошуватися туди пожити, природно – безкоштовно. Ілля озвучив Риті ціну – 5 тисяч в місяць, по-родинному. Це приблизно на третину менше, ніж ринкова вартість оренди подібної квартири. Рита обурилася, почала кричати на Іллю, що він їй повинен. Ілля не церемонився і кинув трубку. Та й плювати, що вона знову буде моєю родичкою. Головне ось що: цього разу поруч зі мною буде нормальний чоловік.
Фото ілюстративне з вільних джерел
