Пишу сюди, щоб отримати вашу пораду чи підтримку.
Мене звати Наталя, вийшла заміж за Арсена у 25 років. Полюбили ми один одного. Арсен обіцяв, що купить квартиру, що має гарну роботу. Був щирий, дбайливий, чесний, трудолюбивий.
Перебували у шлюбі 17 років. 2 дітей. 10 років щасливого шлюбу, а решту повних непорозумінь.
Клубок непорозумінь за цей час намотався вже дуже великим.
Арсен почав натякати, що знайшов собі утішительку, молоду і активну. Не приховував цього. Але і розлучатися не спішив.
Говорив, що йому так зручно і сім’я для нього на першому місці, а все інше то тільки розваги.
Я вирішила, що варто взяти паузу. Подумати на чисту голову та прийняти рішення.
Є діти, які це все бачать. Бачать, що тато гуляє, що мама терпить і нещаслива.
По факту, треба брати відповідальність у свої руки. Ми ж дорослі люди, а жити в ілюзіях це як підлітки. Якщо не припинити такі стосунки то мене чекає образа та розчарування.
За 40 я зрозуміла, що просити любов і увагу – нісенітниця.
