З будь-якої розмови про сім’ї відразу робиться висновок, що дружина – це добре, це по закону, а коханка – це погано, навіть непристойно. Дружина – це порядна жінка, господиня, мати і так далі, а коханка – це занепала жінка, що розбиває сім’ю і Сиротить дітей. Така собі стерво, до якої навіть друзі її коханого відносяться зовсім інакше, ніж до законної дружини, хоча в душі визнають, що дружина – куди як більша стерво, ніж коханка. Але є якийсь «кодекс чоловічої честі», за яким дружина – це святе, а коханці можна і зробити пропозицію вечір скоротати при нагоді, і відбити по можливості. І вже менш за все в такому ставленні поваги.
Я не з чуток про все це кажу. Я – коханка з чотирнадцятирічним стажем. Не хотілося вплутуватися в обговорення, але зачіпають за живе деякі розхожі думки. В чому моя провина? Тільки в тому, що я пізно зустріла свою половинку, а він поспішив і пов’язав своє життя з іншою? Або в тому, що я, однолюбка, полюбила одруженого чоловіка? До слова сказати, коли полюбила – ще не знала, що він одружений, а потім було вже пізно.
Так я розплатилася за це сповна! І довгими самотніми вечорами, і порожніми безрадісними святами, і тим, що мій син, якому дванадцять років, росте в нерозумінні, чому його тато приходить і йде, а не живе вдома, як у всіх. Повірте, за ці роки я багато передумала, багато намагалася вирішити для себе, особливо, коли думала про сина. Але так склалося життя.
Все починалося банально до неможливості: випадкове знайомство, необтяжливі стосунки. Коли дізналася, що він одружений, вирішила тут же порвати стосунки. Але він прийшов до мене і розповів історію свого життя. Про ранній вимушений шлюб, про сварки і скандали, про ревнощі і підозри, про дітей, які однаково любили і маму, і тата. Я не знала, що мені робити, тому що розуміла – він з родини не піде, а жити ось так, без майбутнього, здавалося неймовірним і страшним. Але, найголовніше, я любила його, вже тоді любила і розуміла, що після його відвертості не можу залишити його одного.
Читайте також: Діти чоловіка від колишньої геть знахабніли. В нас нема і половини того, що отримують вони
І почалося наше таємне життя. Мої батьки, дізнавшись про це, зробили все, щоб розлучити нас, але не змогли. Вони припинили зі мною будь-які стосунки, намагалися зашкодити йому, але минув час, нарoдився Дениско, і вони, нарешті, зрозуміли, що тут не блyд, не розпуста, а дійсно любов. Просто доля така випала.
Михайло мені допомагав, і матеріально, і морально. Ми зустрічалися два-три рази на тиждень. Він був в курсі всіх моїх справ, займався з малюком, дуже уважно завжди стежив за його розвитком і вихованням. І щороку, один раз, ми їздили всі разом у відпустку. Ненадовго, на короткі два тижні їхали далеко і відчували себе справжньою родиною, щасливою і безтурботною.
Його дружина була в курсі наших відносин майже спочатку, навіть приходила скандал влаштовувати, вікна бити. Потім Міша щось їй пояснив, або ж сама для себе вирішила, але залишила мене в спокої. Я взагалі не розпитувала його про ту сім’ю – заборонена тема у нас була, та й нецікаво мені це було.
Сказати, що я ненавиділа Мішину дружину, я не могла – в кінцевому підсумку, вона – нещасна людина і така ж самотня, як і я. Так у мене хоча б кохання є, а у неї і цього немає. Але і добрих почуттів не мала – не вірила я ні в її хвoроби, ні в її непристосованість до життя, через які мій улюблений все не міг її залишити. Вона просто прикривалася всім цим і дітьми теж, щоб він не кинув їх.
А зараз ми з Мішею разом. І вже ніщо не стоїть між нами, крім його хвoроби. Так, півроку тому у Михайла трапився інфaркт. Його дружина звинуватила у всьому мене, а йому прямо в лікарні кинула в очі, що менше по бабах бігати треба. І перестала до нього навіть ходити. Я виходила Мишу від хворoби і перевезла до себе додому. Зараз він вже здоровий, повернувся до роботи, хоча лікарі говорили про інваліднiсть.
Всі ці півроку дружина жодного разу не дзвонила, але зате батька відвідували діти – вони приходили потайки від матері. Міша збирався розлучатися і зовсім переїхати до нас з сином.
Але ось недавно дружина знову розгорнула активну боротьбу за чоловіка – він же знову працює, і знову заробляє великі гроші. Дзвонить з погрозами мені додому і на роботу, обіцяє влаштувати публічний скандал, погрожує, що Міша не побачить дітей. А він після iнфаркту, я боюся за нього, а що робити – не знаю.
Кинути Мішу – позбавити його єдиної віддушини в житті, позбавити Дениска батька, люблячого і улюбленого. Я вже про себе і не думаю. За ці роки я не раз могла б влаштувати своє життя інакше.
Так хто з нас справжня дружина – я або вона?
Ніна С.
