Задзвонив телефон, це була Алла: «Антончику, любий, як ти? Напевно, твоя дружина сильно лаялася, недобре вийшло, я не хотіла, щоб вона нас побачила. А може це на краще, давай переїжджай до мене, Олена тебе не пробачить, а тебе я давно люблю, хоч ти і ухиляєшся від спілкування і зустрічей, все жартуєш. Кидай свою дружину і переїжджай до мене»

Олена в сльозах швидко вискочила з кафе, вона майже бігцем попрямувала у бік будинку, хоча до нього було дуже далеко, вона не могла чекати на автобус. Їй треба було вивітрити з голови картину, яку вона побачила в кутку за дверима, коли вийшла подзвонити дочці. Але як би не прискорювала крок, Олена не могла позбутися цього видіння.

Олену з чоловіком Антоном запросили на ювілей їхні друзі, Ірина та Віктор, вони дружать давно, ще з інститутських часів. Ірина з Віктором навчалися на одному факультеті в одній групі, Олена вчилася з ними.

Чоловік Олени Антон навчався на іншому факультеті, і так виявилося, що вони після закінчення інституту разом приїхали працювати в одне місто, де й мешкають досі.

Друзі Олени відзначають двадцятип’ятиріччя спільного життя, заразом і день народження Віктора. Олена з Антоном приїхали на таксі, все-таки ювілей у друзів, запрошених було чоловік двадцять, переважно всі знайомі, колеги, родичі.

У Олени є ще одна подруга, колега по роботі Алла, вона в розлученні вже давно, на п’ять років молодша за Олену, симпатична жінка, струнка, на таких звертають увагу чоловіки.

Олена з Антоном живуть у шлюбі теж близько двадцяти п’яти років, їй сорок вісім, а чоловікові сорок дев’ять. Алла часто приїжджає до них у гості на дачу у вихідний, їй подобається бувати у них за містом, вона завжди захоплюється красою природи, поряд ліс, річка. Ірина з Віктором теж часто бувають у них, чомусь так давно повелося, що всі друзі в основному зустрічаються на дачі у Олени та Антона. Вони мають великий двоповерховий будинок, доглянуту територію, багато квітів і дерев.

Взимку іноді теж зустрічаються тут, а Новий рік зустрічають за традицією завжди разом у них, запускають феєрверки, петарди. А коли виспляться, відпочивають, йдуть у сауну. Друзів у них багато, тому для всіх відчинені двері. Ірина завжди з підозрою ставиться до Алли, вона начебто поводиться пристойно, але око не спускає з чоловіка Олени.

Олена цього не помічає, їй зазвичай не до того, а Ірина кілька разів намагалася попередити подругу: «Олено, не подобається мені ця твоя подруга-колега Алла. Вона завжди поруч із твоїм Антоном, і очей з нього не спускає. Ми кілька разів з нею зустрічалися поглядом, але вона швидко відводить очі убік. Тож поспостерігай, Антон твій видний мужик, респектабельний, забезпечений». Але Олена відмахувалась: «Та ти, що, Іриш, ми з нею вже років п’ятнадцять спілкуємося, і нічого такого я не помічала».

А півгодини тому Олена взяла сумочку, і вийшла із зали кафе у фойє, треба зателефонувати дочці та дізнатися, як там онука Варя, вона захворіла, але не встигла дістати телефон, як її увагу привернули двоє у кутку за дверима. Двері були відчинені, але видно було, що за дверима в кутку хтось стояв і видно чоловіка наполовину, вони обіймалися, голубилися.

Олена спочатку швидко кинула погляд, але потім раптом зрозуміла, що це її чоловік Антон, вона підійшла ближче і побачила Аллу, та стояла із заплющеними очима, вся розслаблена, вони обидва були не тверезі. Олена, сподіваючись, що помиляється тихо покликала: «Антоне, ти що робиш?», — він обернувся до дружини, і Алла теж побачила її. Антон, нічого не тямлячи, дивився на дружину, але потім до нього дійшло, і він опустив руки.

У Олени потемніло в очах, ледве впоравшись із собою, вона розвернулась і вискочила з кафе, був теплий серпневий вечір. Вона йшла швидко, трохи заспокоївшись, озирнулася, де це вона, і зрозуміла, що до будинку ще далеко. Олена хотіла почекати автобус, але таки пішла далі, їй ще три зупинки.

Сліз уже не було, залишилася образа та порожнеча, образа від обману та зради, порожнеча від втрати чоловіка. Олена знала, що не зможе пробачити, тим більше, що застала його з подругою, і як мала рацію Ірина, чому вона не прислухалася до її слів?

Цікаво, скільки це у них триває, невже вони за спиною Олени так підло поводилися у них на дачі? Так, іноді вони йшли разом прогулятися на річку, але зазвичай ненадовго, і Олена нічого підозрілого не помічала. Іноді їздили разом у місто по продукти. Зазвичай, коли Антона відправляла Олена докупити щось, Алла жартома говорила: «Ой, Олено, можна я з твоїм чоловіком теж прокачуся, а те, що він там купить, я допоможу».

Олена нічого не бачила в цьому поганого і спокійно відповідала: «Так, звичайно, допоможи Антону». І зараз, аналізуючи та згадуючи це, Олена вже напевно знала, що у них стосунки тривають давно.

Добре, що Олена йшла пішки, дійшовши до будинку, вона трохи заспокоїлася, відкрила квартиру, кинула сумку на підлогу, пройшла в кімнату, і без сил звалилася на диван. Сльози знову накотили на неї, вона плакала навзрид. У сумці безперервно дзвонив телефон, їй не хотілося навіть підвестися і відповісти.

Приблизно за годину, Олена все-таки взяла телефон і побачила, що дзвонить Ірина, відповіла: Алло, Іриш, що ти хотіла? – Оленко, ти що зводиш мене з розуму, ти де? Запитую у Антона, він нічого не знає, він набрався сьогодні, але не переживай, ми його довеземо на таксі додому.

Щось у вас сталося, він сидить і п’є, а твоя подруга Алла від нього не відходить і якось дивно на мене поглядає.

– Я застала їх разом у коридорі за дверима, така неприємна картина була у мене перед очима, я ніяк не можу позбутися цього. Я пішла додому, зараз я вже вдома.

— Нічого собі, Олено, я нічого не бачила і не знаю, я уявляю, як тобі зараз погано. Ну ти тримайся моя подруго, завтра обов’язково зустрінемося».

Близько дванадцятої ночі Антон стукав у двері, Олена відчинила, не хотіла, щоб чули сусіди. Антон добряче наступив на чарку, як то кажуть, і ліг прямо в коридорі на підлогу. Олена зачинила двері та пішла до спальні. Ніч минула, Олена спала і не спала, сама точно не знає, вранці встала рано, а коли пила каву на кухні, Антон вийшов з коридору, зайшов на кухню, тримаючись за голову, і швидше випив води.

Винувато глянув на Олену і пішов у ванну, була субота, вихідний, Олена швидко перевдяглася в джинси та сорочку, взяла ключі від машини, поїхала на дачу. Вона не могла перебувати в одній квартирі з Антоном, було гидко на нього дивитися.

Зателефонувала Ірина, запитала, де вона і сказала, що скоро приїде. Олена поговорила з донькою, дякувати Богові внучці вже краще, хоч тут усе нормально. Приїхала Ірина з Віктором, він узяв вудки і пішов на річку: «Гаразд дівчата, ви тут спілкуйтеся, а я піду посиджу з вудкою». Ірина вирішила поговорити з Оленою, що Антона треба пробачити, він був не тверезий, а подругу більше й близько до будинку не підпускати, таки в цих випадках жінки самі винні, самі провокують мужиків.

Але Олена заперечила: «Іринко, я проаналізувала багато моментів їхнього спілкування, і дійшла висновку, що зв’язок у них давно. Подруга Алла вдавала, що між нами дружба, вона давно вже помітила мого чоловіка, і хоче його отримати. Я даремно не прислухалася до тебе. Звичайно, після роботи Антон завжди вдома, ніколи не затримується, у вихідні теж, а Алла сама приїжджає до нас, ходять іноді на річку, адже десь вони зустрічаються? – Олено, а чому ти впевнена, що у них давно зв’язок, може бути на вечорі це в них уперше? – Ні, подруго, я впевнена, що це не вперше».

Довго вони сиділи в альтанці, пили чай, години через три прийшов Віктор. У Олени дзвонив телефон, вона не брала, дзвонив чоловік. Антон приїхав на дачу, він зрозумів, що Олена тут, Ірина з Віктором, зібралися і поїхали додому.

Антон сів навпроти дружини: «Олено, вибач мені, я все так невиразно пам’ятаю, що сталося, перепив дурень, і майже нічого не пам’ятаю, але твої очі я бачив. Твій погляд привів мене до тями».

Олена запитала: «І давно в тебе з Аллою зв’язок за моєю спиною?

– Який зв’язок, ти що Оленко? Я тобі присягаюсь, у мене з нею ніколи і нічого не було. Я знаю, що вона небайдужа до мене, не раз намагалася мене вчепити, я ж розумію все, то на річку запрошує мене, то просить підвезти, але слово честі, я тобі не зраджував. Я не міг тобі це розповісти раніше, ти звинуватила б мене, подумала б, що все навпаки, що я до неї набиваюся».

Олена не вірила чоловікові, він не хоче її втрачати, тому переконує її. Вона сказала: “Антоне, ми будемо з тобою жити окремо, живи тут, а я поїду в квартиру, я не можу дивитися на тебе”.

Антон нічого не міг сказати, він все розумів, він любив свою дружину, він проклинав цей вечір у кафе, що дозволив собі перебрати, а Алла скористалася цим, він навіть не пам’ятав, коли він вийшов із нею із зали. Він давно хотів відшити Аллу, але боявся образити дружину, це її подруга, разом уже давно працюють.

Олена поїхала, Антон пішов у будинок, увімкнув телевізор, погано йому одному, як він буде без Олени? Задзвонив телефон, це була Алла: «Антончику, любий, як ти? Напевно, твоя дружина сильно лаялася, недобре вийшло, я не хотіла, щоб вона нас побачила. А може це на краще, давай переїжджай до мене, Олена тебе не пробачить, а тебе я давно люблю, хоч ти і ухиляєшся від спілкування і зустрічей, все жартуєш. Кидай свою дружину і переїжджай до мене».

Антон, ледве стримуючи себе, промовив: «Слухай, Алло, все, що могла, ти вже зробила, ти руйнуєш нашу сім’ю, невже ти досі не зрозуміла, що ти не потрібна мені, і я з тобою у добрих стосунках тільки тому, що ти була подругою моєї дружини, зауваж — булааааа, а тепер ви не подруги. Більше не дзвони і не нагадуй мені про себе, я хочу забути цей випадок як страшний сон».

Алла була не з тих, хто легко здається, у неї була давня мета, відбити Антона і одружити з собою, адже він такий же чоловік, як і всі, ну і що ж, що він не клює на її хитрощі, вона все-таки свого доб’ється.

У понеділок на роботі Алла, як ні в чому не бувало, підійшла до Олени: «Привіт, Олено, щось ти недобре виглядаєш?

– А ти не знаєш чому недобре я виглядаю, нагадила, і сюди ж лізеш, я не хочу з тобою більше спілкуватися, ти мені не подруга, я тебе більше не знаю.

– Ой, Оленко, це все твій чоловік, він не дає мені проходу, я завжди йому кажу, що ти моя подруга, а йому наплювати на тебе, у нього, напевно, завжди повно баб, он який який у тебе видний.

Олена відвернулася від неї, і вийшла з кабінету. Алла зателефонувала до Віктора і просила помирити її з Антоном, але Віктор сказав, що таких жінок-подруг, як Алла, він зневажає.

Ірині вона не стала дзвонити, Алла знала, що скаже їй подруга Олени. З того часу минуло півроку, Антон місця собі не знаходив без дружини, Олена теж страждала, але виду не подавала, Алла ще робила кілька спроб зустрітися з Антоном, але нічого не вийшло, він заніс її в чорний список, вона чекала його біля будинку, але Антон проходив повз, повністю ігноруючи її присутність.

Дійшло до того, що Антона відвезли до лікарні, погано з серцем стало, Олені зателефонував Віктор, вона зірвалася з роботи, і помчала до чоловіка. Коли увійшла до палати, Антон спав, вона злякалася, але лікар її заспокоїв, просто йому не можна хвилюватись.

Олена просиділа у чоловіка до вечора, прокинувшись, він побачив її, і заморгав вологими очима. «Ну-ну, Антоне, все буде добре, тепер у нас з тобою все буде добре. Ми будемо з тобою разом завжди». Антон міцно стиснув дружину за руку, і заплющив очі від щастя.