Залишати все, як раніше було вже неможливо. Вона виходила до гостей, і говорила таке, що потім доводилося вибачатися

Все зрозуміло, в теорії, що старих треба поважати, любити і берегти. Знаю, і в книжках читала, і маму свою люблю, і вдячна їй за все, що вона для мене в житті зробила.

Коли мама жила одна в своїй власній квартирі, було ще нічого. Вона приходила в гості, я до неї забігала, з сім’єю відвідували, передзвонювалися. Мама завжди виявляла підвищену цікавість до нашого сімейного життя – натура така, але, тим не менше, все ж ми мали можливість вирішувати свої справи самостійно, не про всі проблеми ставити маму до відома. Тобто була присутня деяка свобода в діях.

Кілька років тому мама стала сильно боліти, і ми прийняли вимушене рішення (причому вимушене і для неї теж – вона не хотіла жити разом) з’їхатися всім в одну квартиру. І почалося. Чесно кажучи, я не думала, що буде настільки важко.

Залишати все, як раніше було вже неможливо – кілька сepцевих нaпaдів у мами ледь не закінчилися трагічнo, бо не було кому навіть швидку допомогу викликати, а мені до неї добиратися близько години. Доводилося вже кожен день приїжджати до неї і щоночі боятися, щоб чогось не сталося.

Читайте також: Він відводив очі, мовчав і тільки вдома спокійно сказав: Я покохав іншу дівчину

Тепер мама освоїлася в нашому будинку повністю. Мало того, що вона лізе абсолютно в усі справи, дає цінні вказівки по кожному питанню, починаючи від приготування їжі, закінчуючи справами сина в інституті, і чоловіка на роботі, вона ще уважно стежить, щоб всі вказівки виконувалися неухильно! Спробуй зробити не по її – відразу скандал, крик, істерика і, як наслідок, підвищений тиск, серцевий напад. У таких випадках я починаю себе відчувати просто злом.

Я люблю її, але. Нам з чоловіком вже майже по п’ятдесят років, я життя прожила, власний досвід маю і власну думку. Та й мамине уявлення про життя, про варіанти вирішення проблем сильно застаріли і відверто відірвані від реальності. Найжахливіше, що пояснити я їй нічого не можу – вона просто стверджує, що, по-перше, хоче для нас тільки добра, а, по-друге, я для неї завжди залишуся дитиною.

Коли я згадую мамину маму, свою бабусю, то розумію, що мамі несолодко довелося самій, тому що у бабусі характер був ще крутіше. Але, коли я їй нагадую про це, намагаючись провести аналогію, мама стверджує, що бабуся була несправедлива, а вона, мама, знає, як добре для нас усіх і хоче, щоб ми теж це розуміли.

Знаєте, ситуація просто безвихідна! Син намагається рідше бувати вдома, тому що його теж замучили «цінними» вказівками. Він, навіть, не витримуючи, іноді грубить, за що я його ще й лаю, хоча розумію, що тут ніяких сил терпіти немає. З чоловіком проблеми – у нього з тещею повний неконтакт утворився. Вони обидва з двох сторін скаржаться мені один на одного. А я між усіх вогнів вже ледь стримуюся.

А ще мене тепер постійно мучить одна думка: невже я коли-небудь стану такою ж ?? І ось так же буду псувати життя своєму єдиному синові і його сім’ї? Чесно кажучи, від цієї думки мені стає страшно. Адже роки йдуть, я теж молодше не стаю, та й характер з віком не змінюється на краще, не кажучи вже про здоров’я.

Якщо раніше в домі бували свята, гості, друзі заходили «на вогник» то зараз все це припинилося, тому що мама вважає, що все це – викид грошей, дурості і неробство. Якби це були тільки слова, але ні, вона виходила до гостей, коли вони ще приходили, і говорила таке, що мені потім доводилося вибачатися, посилатися на її вік і характер. Друзі розуміюче кивали головами, але заходили все рідше, а тепер і зовсім перестали.

У неї у самої немає подруг, вона ніколи не сидить з іншими бабусями на лавці. У неї немає інших інтересів, крім сімейних. Це все ускладнює, тому що вона весь запал витрачає на нас. Зацікавити її чимось, щоб переключити на інший клопіт не вдається – вік все ж.

Ось і залишилися ми тільки в своїй сім’ї, і «варимося» в цій атмосфері. Причому з часом не змінюється на краще, тому що матінка з інквізиторською жорстокістю весь час вишукує нові «больові точки» і тисне, тисне.

Безвихідна ситуація: кинути я її не можу, тому що людина вона дійсно хвора і вік – їй уже за 70 років, а жити так – нестерпно. Може бути, є якийсь спосіб ну хоч трішки приборкати її пориви? Або як навчитися пристосовуватися?

Джерело