Правду? Ні! Нізащо! Її родина надто консервативна для такої правди. О Боже, якщо вона скаже своїм батькам, що завагітніла під час курортного роману з одним синьооким шатеном, у якого навіть не попросила на прощання номер телефону, бо ж залишила свій і була певна: він сам неодмінно знайде її в Києві… Що вона цілком піддалася своїм почуттям і відчуттям, не бажаючи замислюватись про наслідки, насолоджувалася кожною хвилиною, проведеною з коханим… Це ж буде найбільшою ганьбою для їхньої родини! Навіть страшно уявити реакцію мами. А батька?.. Вони виховували доньку так строго, так вірили в її порядність…
Провінціалка! Дурепа! Напевне! Подруга завжди глузувала з Галини, називаючи її «ходячою цнотою», бо ж сама, одного разу відірвавшись від батьків, загуляла в столиці, як казала, «на повну потужність». Галина вже давно загубила рахунок кавалерів Марини. Лише мовчки дивувалася їй: як може з такою легковажністю змінювати чоловіків? Як їй не бридко від самої себе?..
І ось тобі на – сюрприз. Подруга одразу помітила зміни. Довго випитувала всі подробиці, потім «по-дружньому» запропонувала Галині пошукати того хлопця і силоміць відвести його до загсу. Але дівчина навідріз відмовилася. Вона навіть не була певна, що Богдан – це справжнє ім’я батька її дитини. Зрештою, ніхто нікому нічого не обіцяв. Їм просто було добре вдвох.
Ніяк не могла вигадати історію для батьків, а час до зустрічі з ними невблаганно скорочувався. Про це нагадував стукіт коліс, ніби цокіт годинника.
Залишався хіба що запасний варіант – історія про зґвaлтyвaння. Але ж це так принизливо! Мама зомліє, а тато… Ні, краще про це взагалі не думати. Її батьки ніколи не зможуть прийняти дитину якогось мaнiякa…
Вийшла з купе. Біля туалету наштовхнулася на одного зі солдатів. Він стояв біля відчиненого вікна і курив. На вигляд йому років тридцять, дуже худий, із неголеним обличчям і втомою в очах.
– Прошу, – чемно відступив перед Галиною.
Лише кивнула замість «дякую». Коли ж вийшла, хлопець знову до неї заговорив:
– Кого чекаєш?
– Лікар каже, що дівчинку.
– Це добре.
Вона змовчала. Але йти до свого купе вже не квапилася. Відчувала потребу у розмові з цим незнайомцем, щоб відволіктися на деякий час.
– Чоловік хоч не на війні?
– Ні.
– Це добре.
– А ви давно на війні?
– Майже сім місяців. Мабуть, стільки, скільки вашій вагітності. Їду зі своїм товаришем, він втратив ногу на війні.
Галина вмить зніяковіла перед хлопцем.
Дівчина повернулася до свого купе і знову спробувала заснути. Але їй це ніяк не вдавалося. Думок удвічі побільшало. Тепер вона думала про того хлопця, який спить у кінці вагона.
І раптом – мов спалах – Галину осінила одна божевільна, позбавлена будь-якого здорового глузду ідея. Запропонувати тому хлопцеві, в якого немає ноги… стати його дружиною.. Так вона порятує і себе, і хлопця. Хоч би тільки він не вийшов раніше, ніж вона… Ні, вона таки справді пришелепувата, якщо навіть припускає таку думку. Невже страх перед батьками аж настільки сильний, що готова пов’язати свою долю з першим-ліпшим чоловіком, якого досі навіть не бачила? Як вона житиме все життя з нелюбом? Вона ж далі кохає «отого падлюку», який, можливо, після їхнього роману змінив не один десяток дівчат… Чи краще вже скаже батькам, що зґвaлтyвaли… Краще буде сама, без чоловіка. Головне, що вона скоро народить і вже ніхто не зможе відібрати у неї цього священного права – бути мамою.
Галину розбудив дзвінкий голос провідниці:
– За півгодини прибуваємо! Здавайте постіль!
Читайте також: Десять типів жінок, яких завжди покидають чоловіки!
Дівчина хутко підвелася з ліжка, схопила рушник, вибігла в коридор і… ледь не зомліла. Назустріч їй, опираючись на милиці, стрибав на одній нозі… її Богдан.
