Мені 30 років, я вже давно живу окремо від матері. Ще з дитинства моя незалежність була не вибором, а необхідністю.
Я завжди сама дбала за себе. Не було нічого із чим я б не могла впоратись самотужки.
А зараз, я – “любка” зі стажем.
5 років були разом. Звати його Петро. Знаю, що він одружений, у шлюбі, вінчався та давав обітницю перед Богом. Але, я теж хочу бути щасливою. Так як він, ніхто зі мною так не хотів бути. Мабуть, ще й звичка спрацювала.
Десь у підсвідомості розумію, що роблю неправильно, та протистояти не можу йому. Отак, і виник трикутник.
Петро мені розповідав, що із дружиною вони живуть погано давно, але офіційно не розійшлися.
-Дорогенька моя, ти мені у всьому підходиш. Але своїх дітей я також сильно люблю. Дружину вже давно не люблю. Я не хочу подавати на розлучення. Дозволь мені жити з тобою, ми ж разом. У мене є ти, а у тебе є я.
Я погодилась. ми ж разом, а що ще треба. Але пройшов час, проживши разом, почали виникати побутові питання.
Тепер він то в сім’ї, то зі мною, але мені каже, що не хоче припиняти стосунки наші стосунки.
Але правда в тому, що я набагато більше переймаюся власними почуттями, ніж його.
Я б чесно кажучи не хотіла, щоб він проводив час зі своїми дітьми. Стараюся навіть не питати його про дітей. Мені неприємно слухати, як він їх любить.
У мене відчай з жовтня місяця, як дізналася, що він з сім’єю проводить час. Як мені вийти із ситуації та почати жити?
Хочу розібратися у собі.
В мене просто опустилися руки. Порожнеча. Я йому вірила.
Що мені робити? Мені не соромно за свою поведінку.
Автор: Настя
