– Тримай свої квартири собі сама знаєш де. Посміхаєшся своїм онукам і робиш вигляд, що рада турботі. Інакше залишишся тут одна-однісінька, брудом і смородом заростати. Якщо ласти склеїш – ніхто і не дізнається. Цього хочеш, лежати до останніх днів насамоті?

– Народила – скажи спасибі і живи своїм життям – Часто повторювала свекруха своєму сину, вважаючи, що взагалі йому нічого не винна. У неї була улюблена донька, на 15 років молодша за сина, тобто мого чоловіка. от їй мати і віддавала усю свою любов, гроші і вільний час.

У свекрухи було три квартири, які вона здавала в оренду, і навіть коли у нас було двоє дітей. вона не дозволила нам пожити в одній з цих квартир, щоб ми змогли накопичити на перший внесок на іпотеку. Їй ніколи не було діла до наших дітей, вона ніколи не сиділа з ними і не балувала онуків подарунками чи навіть цукерками. Навіть коли я потрапила до лікарні зі старшою донькою, вона категорично відмовилась поняньчитись з молодшим онуком. Тоді чоловіка звільнили з роботи, бо він пішов на лікарняний по догляду за дитиною і ми неочікувано опинились  у фінансовійпятій точці.

Зате, коли донька свекрухи, вона ж молодша сестра мого чоловіка, вступила до вишу, свекруха віддала їй дві квартири. В одній студентка проживала, другу здавала в оренду і за отримані гроші жила і розважалась.

Невдовзі донька порадувала маму – народила їй онука – нового кумира. Хлопчик ріс і жив у бабусі. бо мамі потрібно було влаштовувати власне життя. І вона його влаштувала – вийшла заміж і поїхала з чоловіком до Америки. покинувши сина на матір.

Минуло кілька років, свекруха почала сильно здавати і тут згадала, що у неї є син старший. Вона поплакалась чоловіку, як їй важко самій з дитиною справлятись, закликала до співчуття і вмовила чоловіка переїхати до неї.

Ми здали свою квартиру в оренду і переїхали вчотирьох в одну кімнату, яку нам виділили у квартирі свекрухи. У неї і в улюбленого внука були свої окремі кімнати, вона не дозволила поселити всіх дітей в одну кімнату, адже улюбленому онукові так буде незручно. Цукерки та іграшки, що приносила свекруха щодня, ніколи не діставалися моїм дітям. Вона заносила їх у кімнату улюбленого внука і нам тихцем їх з’їдали.

Одного разу мій молодший син приніс зі школи вітрянку, ну з ким не буває, всі діти хапають. Так свекруха влаштувала справжні розбірки прогнала мене з дитиною, у якої було під 40, з квартири.

– Ще не вистачало внучечка нагородити цим. Одужаєте – повернетеся.

Йти мені з дитиною було нікуди, в нашій квартирі жили ще квартиранти і заявитись туди я не могла. Ми сиділи у свекрухи в під’їзді – на вулиці було – 25 – і я обдзвонювала усіх знайомих і оголошення про здачу житла. Добра сусідка нас спустила погрітись, а до вечора мені вдалось знайти кімнату в гуртожитку, аби перечекати там місяць, доки не звільниться наша квартира.

Коли син одужав, я забрала старшу дочку до себе в гуртожиток, наша квартира повинна була звільнитися тільки через 2 тижні. Чоловік залишився у своєї матері – адже вона одна виховує дитину, їй допомога більш потрібна, ніж дружині з двома дітьми на руках.

Два роки тому ми таки розлучилися. Колишній чоловік переоформив свою половину нашої квартири на дітей, натомість я відмовилася від грошей від нього. Тоді ж мати колишнього чоловіка сильно занедужала, доглядати за нею не було кому і колишній чоловік звернувся до мене. У мене вільний графік, і я могла б доглядати за нею, але я відмовилася. На свій сором, я виявилася занадто злопам’ятна.

Донька прилетіла з Америки на два дні і забрала свого сина, мама, з якої нянька вже нікудишня, їй не потрібно стала. А чоловік мій колишній з мамою теж уже не живе – він дізнався, що вона усю спадщину відписала улюбленому онучку, розізлився і покинув її. Син зібрав речі і, наостанок, наговорив на свою матір: – Я що, даремно тебе тут улещував? Так я тебе навіть за матір не вважаю. З дружиною через тебе розлучився, на спадок сподівався. А немає спадщини – ти не маєш сина. Такі новини мені розповіла сусідка свекрухи.

Після таких новин, син з донькою попросили зводити їх до бабусі. Я була проти таких гостин, але діти таки вмовили мене.

Двері були відчинені. У квартирі колишньої свекрухи був бардак і порожній холодильник. Дочка зібралася за продуктами, син взявся за прибирання, а мене вони попросили допомогти їхній бабусі. Потягти сухеньку стареньку у ванну, для мене не склало великих труднощів.

– Що, теж за спадщиною прийшла? А ось дулю тобі – прошипіла свекруха. Я прошепотіла їй на вухо: – Засунь свої квартири собі сама знаєш куди. Посміхаєшся своїм онукам і робиш вигляд, що рада турботі. Інакше залишишся тут одна-однісінька, брудом заростати. Не стане тебе – ніхто і не дізнається. Цього хочеш, лежати до останніх днів насамоті?

Свекруха замотала головою. – Тоді посміхаєшся онукам. Все зрозуміла? Свекруха мовчки кивнула.

Син наводив порядок, дочка готувала обід. Я забрала свекруху в іншу кімнату, на чисте ліжко, вининула її матрац і пішла допомагати дітям.

– Як вона тут сама? – мало не плачучи запитала дочка. – Не знаю, рідна. Сусіди, напевно, підгодовують. – знизала плечима я. – І ми будемо приходити! – гордо заявив син.

Мої молодці погодували бабусю і стали збиратися додому.

Читайте також: Весілля було нехіле, я вам скажу, як для тих у кого грошей обмаль, – виїзна церемонія в старовинному замку, сукня нареченої за 80 тис. Ресторан теж заміський, з павичами і водоспадами. На столі – завал страв, суші, дичина і торт за 12 тис. Прийшов час розрахунку за банкет, у батьків і молодих грошей невистачає

– Бабцю, ти не сумуй, ми завтра ще прийдемо! – втішила дочка свою бабку. Свекруха скривила губи в те, що в її розумінні було усмішкою, а за фактом було оскалом: – Спасибі, любі мої.

Ми з дітьми відвідуємо їх бабусю кожен день вже кілька місяців. З кожним разом її усмішка стає все тепліше і тепліше, а спасибі – все щирішим. Може, любляча бабуся для моїх дітей, ще не до кінця втрачена? Може ж таки зрозуміла щось?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!