Заяву подали, весілля ось уже днями. Придбано дизайнерську сукню, обручки дорогі, оплачено ресторан. Грошей вбухали прірву, рази в півтора-два більше, ніж планували і ніж могли собі дозволити. А тепер Ірина сумнівається – а чи треба це

Ірині в цьому році тридцять, в цивільному шлюбі вона живе останні три роки. Весь цей час Іра хотіла, і всіляко м’яко підштовхувала свого коханого зареєструвати стосунки офіційно. Хлопець думав, зважував, і нарешті зважився. У Новорічну ніч зробив пропозицію, з обручкою, шампанським і припаданням на коліно, все як у кращих традиціях жанру.

Заяву подали, весілля ось уже днями. Придбано дизайнерську сукню, обручки дорогі, костюм, замовлено і оплачено ресторан, візажист, фотограф, лімузин, букет, торт і що там ще за списком. Грошей вбухали прірву, звичайно, рази в півтора-два більше, ніж планували і ніж могли собі дозволити. Ну да ладно, один раз живемо, і заміж виходимо лічені рази, чого вже там.

Але ось парадокс – чим ближче день ікс, тим більше Ірина сумнівається – а чи треба це. Перехотіла? Протягом останнього тижня через день і кожен день панікує – то «тихо сама з собою», то зі сльозами і соплями на плечах у подруг.

– Ти з глузду з’їхала! Не вигадуй! Заспокойся! Ти просто стомилася! – переконують її подруги.

– Це авітаміноз. Зрештою, гроші заплачені, гості запрошені, квитки куплені! Не дури! Сама потім пошкодуєш! Причому, стосунки з нареченим начебто нормальні, з ним розлучатися не хоче. Хоча наречений теж в подиві. Він-то точно її примусово в РАЦС не тягне, якщо вже відверто, це вона наполягала буквально ще три місяці тому. Але істерику «не хочу заміж» провокує кожна дрібниця. Який-небудь фільм, де чоловік і жінка сваряться, розлучаються, ділять дітей – ( «Не хочу так!») Дивні прикмети (спіткнулася в РАЦСі, наприклад, коли подавали заяву. Тоді, в січні, посміялася та й все, а тепер згадала й істерить так, як ніби все пропало). Мимохідь сказана нареченим жартома фраза, мовляв, ну ладно, зараз-то я тобі ще ніхто, а ось після весілля такого не потерплю.

Подруги всі вже заміжні, хтось навіть і не перший раз. І ось що цікаво – багато хто з них згадують, що в останні дні і тижні перед весіллям з ними відбувалося щось подібне. Неначе хтось їх насильно тягне в вівтаря. Хотілося скасувати все, відмовитися, втекти, поїхати, сховатися, щоб не знайшли. Хоча начебто було усвідомлене рішення дорослих людей.

Втім, весілля ніхто з її подруг не відмінив, заміж вийшли, і живуть непогано – хто три, хто п’ять років. Дітей народили, відносини в родині цілком чудові. Тепер згадують цей передвесільний психоз і сміються. От цікаво, це нормально, так поводитися напередодні весілля з криком – не хочу заміж?

Що це, бабина примха чи серйозна розмова? Адже хотіла ж, більш того, переконувала нареченого три роки в тому, що їм це необхідно. Чи часто таке зустрічається?

Фото ілюстративне з вільних джерел