“Земляна підлога, шибки, затягнуті папером або ганчір’ям – так і жила”: Заробітки Таї здавалися раєм, допоки не отямилася в лікарні

Тая

У дорозі було страшно, холодно та сумно. Багато хто скаржився на голод, а Тай це байдуже. Вона звикла. Сумувала Тай за дідусем та бабусею, за стареньким будинком. Будинкомю Тут усі скаржаться на погане життя, та таких будинків, як у неї в селі, Тай навіть не бачила: земляна підлога, шибки, затягнуті папером або ганчір’ям, яке од вітру випадало та лякало її вночі.

Ліс годував, бо там – гриби, горіхи, різні трави, з яких бабуся варила смачну юшку. За землею дідусь ходив дуже далеко і приносив потроху в торбі на плечах. На даху щовесни робили невеликий город, а потім землю видували ці скажені вітри і все починалося спочатку. Тож овочів було небагато.

Коли Тай була маленькою, батько подався на рисові поля, щоб трохи підробити – і ні слуху, ні духу. Матері невдовзі не стало: промучилась бідолашна тиждень, а врятувати не вдалось. Коли Тай підросла, дідусь повіз її до родичів. Старша донька родичів поїхала до далекої України, де вже почала й кінці з кінцями зводити. То на сімейній нараді вирішили відправити до неї Тай помічницею.

Рік Тай з дідом прибирали у різних хазяїв. Бабуня приїздила до міста з травами, торгувала. Ледь зібрали грошей та відправили Тай разом з кількома шукачами хліба.

Яка довга та важка була дорога! Перші дні Тай усе плакала. Як без неї будуть дідусь з бабунею? Немає вже сил вирощувати овочі, важко та страшно ходити до лісу. Та що робити? Як приїхала до міста, то поселилась в однокімнатній квартирі. Як же гарно там було: вода гаряча та холодна, плита, на якій по черзі готували рис!

Перший раз Тай скуштувала морозиво. А який хліб смачний, а як багато землі, зелені! Майже завжди сонечко. Родичі все скаржилися, що місця мало, треба багато платити за квартиру, життя важке, важко торгувати. А Тай подобалось усе. Бачили б вони, як живуть люди у них в селі, а вже що носять, що їдять!

Торгувати Тай подобалось. Подобався базар, люди. Вона познайомилася з двома тітоньками – огрядними, галасливими. Вони частенько пригощали Тай чимось смачненьким і голубили: бідолашна, така маленька, така тендітна, зовсім одна на чужині! Спочатку справи у небоги йшли непогано, почали оформляти документи на проживання у країні, але помінявся «хазяїн» і стало сутужно.

Родичка часто плакала, грошей майже не було. А у Тай справи зовсім кепські, і мову знає погано, тому плутала ціни. Родичка тільки сварила, а хазяїн ще й побuв. Бuв так, що Тай знепритомніла і прийшла до тями вже у кареті швидкої допомоги. Потім дізналась, що родичка кинулась боронити, але «Відбили» Тай українські тітки.

У лікарні було зовсім погано: стpyс мoзку, пеpeламані peбра. А головне – думки. Що робити, як бути, як жити? Родичка попередила, що від’їздить додому.

Усім відділенням думали, що робити з дівчинкою. Думали та й надумали. Медсестричка Олена принесла Тай стареньку шубку своєї дочки і відвела до себе додому. Через день приїхала симпатична повненька тіточка – мати Олени, й усі поїхали в село. По дорозі розмови були невеселі: життя важке, грошей немає, голод. Тай приготувалась до найгіршого.

На подвір’ї було два будинки: великий – ото сина, який з родиною працював у Сибіру, а менший – тітки Ганни з чоловіком, то вже для Олени. Ох і гарно ж було в будинках: підлога дерев’яна, стіни цегляні – ніякий вітер на страшний, вікна скляні, а вже в середині – скатертини, серветки, вишите все, мережане, плетене, меблі дубові. Тай такого ще зроду не бачила. Була в них у селі багата сім’я – але такого не було. Тітка Ганна пояснила, що живуть тепер погано, бо колгоспу вже немає, грошей мало.

Читайте також: “Дитина ж не його, а в нас буде сім’я, свої діти”: Коли зрозуміла, що вaгiтна, то Марат зник

Тай це також не зрозуміла, бо в коморі було стільки пшениці та круп, що їхнє все село можна було годувати років зо два. Зранку тітка Ганна варила борщ та кашу, інколи суп, молока та сиру було вдосталь. Не кажучи вже про хліб, сало та печену картоплю. А дід Панас, наминаючи півня, любив промовляти: «Ох важко, ох важко, ох життя складне».

Прийшов час до городу, Тай все думала, як би це попросити бабусю з дідусем бодай невеличку грядочку, щоб вона щось посадила. Прохати не довелось, бо Ганна підвела до городу, кінець якого було погано видно, махнула рукою і сказала: «То тобі, дитино, шмат з цієї сторони, а мені з другої. Будеш заробляти собі на посаг, а потім щось будемо думати».

Сусідка навчила Тайку писати й читати, баба Ганна – плести та вишивати. Влітку всі зібралися разом і вирішили, що зароблені Тайкою гроші будуть відкладати на маленьку хатку. А Тайці чомусь почав снитися сусід Васько. Рудий, веселий, гострий на язик. А сьогодні наснився і зовсім дивний сон: на подвір’ї під вишенькою – великий стіл. За столом баба Ганна з дідом Панасом, Олена з чоловіком та донькою, багато людей і сама Тайка. З одного боку – її дідусь з бабусею, а з другого – Васько. А на руках у Тайки маленьке дитя – повновиде, з чорними оченятками та рудими пухнатими кучерями.

Сон у руку?

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram