Я живу з чоловіком вже 5 років. Коли познайомилися – була дуже прuстрасна любов, вирішили з’їхатися. Зараз мені 40, йому 48. У мене дітей немає, і через проблеми зі здоров’ям вже не буде. У нього 2 сина від попереднього шлюбу.
Жили ми, не тужили. Я кілька разів натякала, що раз у нас все добре, то непогано було б розписатися. Він же весь час жартував, типу йому і так чудово і штамп в паспорті не потрібен.
Грошових питань ніколи не піднімалося, тому що зарплати у нас приблизно однакові. Живемо в моїй однушці в хорошому районі, недалеко від метро, а його житло, яке гірше, здаємо. На життя нам вистачає, навіть щороку їздимо разом в недорогі країни помандрувати.
Але так сталося, що помep мій батько (мами вже немає 12 років) і залишив дуже хороший спадок: двокімнатна велика квартира в 2 хвилинах від метро, заміський будинок в хорошому стані – років 20 назад всією сім’єю будували і пристойна сума грошей.
Читайте також: Десять років, відмовляючись від найнеобхіднішого, збирали на квартиру аби нас вигнала найрідніша
І ось після кількох місяців з тих пір, як я вступила в спадок мій чоловік приніс дуже красиу обручкута зробив пропозицію. Мені, звичайно, було дуже приємно.
Але ось ніяк не можу позбутися думки, що коли я була бідніша він не поспішав одружуватися, а ось зараз прям закортіло. До слова – близьких родичів у мене немає. Тільки троюрідні брати і сестри з якими особливо ніколи не спілкувалися. Якщо я вийду заміж, і зі мною щось трапиться – тільки він буде моїм спадкоємцем.
Я прямо зациклилась на думці, що він не особливо і любить мене. Може це стрес від втрати найближчої людини? Я не знаю, що мені робити! Плюнути на все і вийти заміж або ж ще пожити і придивитися трохи краще? А може розлучитися ?!