Життя у Христини, м’яко кажучи, не склалося. Її виховувала тільки мама, тому часто не вистачало грошей.
Коли дівчина виросла, їй вдалося встати на ноги, вона знайшла хорошу роботу.
Але мама сильно занедужала, і їй довелося практично весь час бути поруч з нею вдома. На жаль, роботодавці, хоч і співчували, не могли запропонувати такий гнучкий графік.
Так Христина почала працювати прибиральницею в транспортній компанії.
На роботі їй потрібно було бути близько години під час обіду і ще дві-три години після того, як працівники розходилися додому.
Зарплата була невелика, вистачало лише на найнеобхідніше. Через брак грошей і труднощі з мамою, вона носила старий скромний одяг і не дуже доглядала за собою. Ще й набрала кілька зайвих кілограмів через стрес.
Одного вечора, під час перерви, вона вирішила перекусити вівсяним печивом.
Того ж часу на кухню зайшов директор, щоб зробити собі чашку кави.
Сергій Іванович часто затримувався допізна, був справжнім трудягою.
— Хочете печива? — запитала Христина, коли побачила його. — Домашнє. Сама пекла.
— О, дякую, — усміхнувся директор. — Здається, я сьогодні навіть не обідав…
Він узяв печиво, надкусив і завмер.
— Та це ж… таке ж, як у моєї бабусі було, — сказав він з ноткою здивування і тепла в голосі. — Ви не повірите, але я згадав своє дитинство.
— А я щоранку таке печу, — відповіла Христина.
— Бо дешево і трохи радує душу.
Вони усміхнулись одне одному. Потім почали згадувати смаколики з дитинства — шоколад, згущене молоко, мамині оладки.
— Згущене молоко — то святе, — сказав директор, — я міг банку ложкою з’їсти за п’ять хвилин.
— А я досі так роблю, — засміялася Христина. — Тільки мамі не кажу.
Христина запропонувала Степану Дмитровичу поділитися своїм печивом.
А він якраз в той день забув пообідати, тому радо погодився. Вівсяне печиво нагадало йому дитинство, адже саме таке він завжди їв вдома у бабусі.
Разом вони згадали інші смаколики з дитинства, свою любов до шоколаду та згущеного молока. Обмінялися кількома фразами, директор подякував за печиво і пішов далі працювати.
Протягом наступних двох тижнів Степан Дмитрович кілька разів зустрічався з новою прибиральницею і щоразу отримував вівсяне печиво і приємну розмову.
Одного вечора Степан Дмитрович приніс вафельний торт, щедро змащений згущеним молоком, як у дитинстві. Він сказав, що тепер його черга частувати смаколиками.
— Тепер моя черга пригощати, — сказав він, ставлячи на стіл вафельний торт. — Згущене молоко, вафлі, трохи дитинства — саме те.
Того вечора вони довго розмовляли.
— Ви знаєте, я не думав, що можна з кимось так легко говорити, — зізнався він. — Ви слухаєте так, що хочеться все розповісти.
— Просто я розумію, як воно — бути наодинці з проблемами, — тихо відповіла Христина.
Він подивився на неї уважніше.
— А у вас дуже добрі очі, Христинко.
— Це, мабуть, через згущене молоко, — засміялась вона.
Тоді вони довго розмовляли: про дитинство, школу, юність, перше кохання та розчарування, радощі та труднощі в житті.
Степан Дмитрович вмів цікаво і довго говорити, а Христина була чудовим слухачем. Жінка щиро сміялася з жартів, завжди говорила влучні слова підтримки, коли розмова ставала сумною.
Тому він розповідав їй про себе все — як було важко заснувати компанію, про своє одруження і розлучення, і про те, що зараз в його житті є тільки робота.
Але йому теж було цікаво слухати Христину, адже вона була начитаною, а ще мала приємний заспокійливий голос.
Чоловік взагалі не помічав її недоліків і не надто доглянутий вигляд. Зате в неї були світлі добрі очі.
Тижні йшли. Все частіше Степан Дмитрович затримувався на роботі не для перегляду документів, а щоб поспілкуватися з Христиною.
Пройшло кілька місяців, і він зрозумів, що закохався. Все завдяки її щирості та життєвій мудрості. А завдяки його увазі Христина, як і будь-яка жінка, почала розцвітати.
— Я… здається, закохався, — сказав якось Степан Дмитрович, ніяковіючи. — Зовсім не планував. Але… ви така щира, така справжня…
— А я й не думала, що хтось може на мене дивитися не як на прибиральницю, — відповіла вона з легкою усмішкою.
Не минуло й півроку після їхньої першої розмови — директор і проста прибиральниця несподівано одружилися.
Живуть у гармонії, кожен день розмовляють годинами.
Степан знайшов доглядальницю для матері Христини, тож у неї з’явилося більше часу для себе та на побудову їхньої родини.
Минув рік, і Христина стала при надії.
Обидва дуже радіють і з нетерпінням чекають на появу дитини.
Отаке звичайне вівсяне печиво об’єднало долі скромної прибиральниці і поважного директора.
Тому не втрачайте віру, чудеса трапляються.
Наталя Літня
