Життєва історія: “Ні риба, ні м`ясо”, – жартували, коли допитували Яну про заміжжя. Думала, що до старості доживу в самоті, але Бог розпорядився по-свому

Дівчата виходили заміж, а Яна серед своїх кавалерів не могла вибрати. Один – низького зросту, інший – зависокий.

“Ні риба, ні м`ясо”, – жартувала вона, коли її допитували про заміжжя. І так змирилася, що краще жити одною ніж з непутніми хлопцями. Комусь терпіти Яна просто не вміла і не хотіла.

Відтоді її зовсім не цікавили чоловіки. Жила своїм життям, працювала Яна у школі та дитсадку, вчила дітей співати. Серед яких вирізнялася одна дівчинка. Русланка дуже уважно слухала жінку, у неї був дзвінкий голос.

Русланкою опікувалася бабуся, вона приводила дівчинку в садок, а потім забирала додому. Одного разу дитина зізналася, що їй подобається вчителька співів. «Бабусю, вона така чарівна. Як гарно співає. Я теж хочу вчитися співати», – говорила дівчинка. Бабуся сказала: “Якби були живі твої батьки. А так, хто тобі допоможе? Я вже стара, немічна”. “Бабусю, мені допоможе Яна Олегівна. Я попрошу і вона мене підтримає”.

Дівчинка виступала у шкільній самодіяльності, на різних пісенних конкурсах, завойовувала призові місця і завжди дякувала за це своїй вчительці. Коли бабусі не стало, Русланці було 11 років, самій бути у порожній хаті було їй страшно і тому вона пішла до своєї першої вчительки.

«Ви не проти, якщо я стану не тільки вашою ученицею, але й донькою?», – запитала вона жінку.

Яна здивовано глянула на неї: “Щось обов’язково придумаємо, але саму я тебе не залишу. Обіцяю”. Русланка пригорнулася до Яни і прошепотіла: “Дякую мамо”.

Відтоді у них обох змінилося життя. Яна вдочерила свою ученицю і тепер вони жили разом. Русланка всім ділилася з мамою, а та старалася порадити доньці у різних ситуаціях.

Після школи дівчина вступила в музичне училище. Її талантом захопився молодий вчитель, який викладав там. Руслана теж захопилася Борисом. Невдовзі дівчина стала студенткою консерваторії.

Яна раділа за успіхи своєї прийомної доньки. Згодом Борис та Руслана створили міцну сім’ю. Закінчивши консерваторію Руслана стала викладачем в інституті культури. Яну запросила донька до себе на квартиру в місто. Молоді були на роботі, а Яна виховувала маленьку внучку Оленку.

” Ви кажете – вибір, – не раз розмірковувала Яна, прогулюючись з внучкою парком. – Думала, що до старості доживу в самоті, а Бог розпорядився по-іншому. Тепер живу у місті зі своїми дітьми. Не сподівалася, що стану для них потрібною”.