Євген бачив їх щодня, Ліля разом з первістком кожного дня гуляли. І чоловік з особливим милуванням дивився на маленького синочка жінки.
А в самого ще не зажила біль в серці, від того що його власний вже дорослий син, відійшов в засвіти. Тому крихітне дитя Лілі, нагадувало йому про свого маленького синочка, який так само був життєрадісним хлопчиком.
Жінка та чоловік були тільки добрими знайомими. Ліля знала про все, що сталося в житті Євгена , тому жаліла чоловіка та давала йому можливість побути з її маленьким Андрійчиком.
Інколи Ліля з сином заходили в гості до Євгена з його дружиною, які залишилися зовсім одні. Поява в домі малої дитини втішала їх обох.
Тетяна, дружина Євгена ревниво поглядала на Лілю, бо бачила як її чоловік ставиться до неї, як до рідної доньки, проте переключалася на маленького Андрійчика, обнімала, носила по кімнаті.
– Це хто до вас щодня приходить? – питали Тетяну з цікавістю сусіди.
– То позашлюбна донька мого чоловіка, – відповідала навмисне жінка.
Сусіди швидко розповсюдити новину. Євгенові були байдужі плітки людей, а сама Ліля одного дня запитала:
– То, що ми з вами родичі?
– Так, донечко, – відповіла Тетяна. – Ти нам – донька, а Андрійчик– наш онучок. Лишень приходь частіше чи перебирайтеся жити до нас з синочком і вам буде краще і в дім наш принесети радість.
