Нарешті довгождана пропозиці коханого Олега, Оля була на сьомому небі від щастя. Вона так довго цього чекала, і доля їй усміхнулася. По дорозі до РАЦСу, молоді люди повернули до бабусі чоловіка, яка так чекала свого єдиного внука з обраницею. Старенька почастувала закоханих своє випічкою з смачним узваром і вони поїхали далі.
Повертаючись додому раптово почалася сильна негода. Дощ залипав вікна автомобіля і Олегові зовсім не було видно дороги. Ще декілька метрів і машина опинилася в глибокому ярі.
Лісники, які там проходили викликали допомогу. Нериємність сталася серйозна. Весілля відклали.
Олега швидко виписали з лікарні а от жінка, мала ще пройти реабілітацію. Пройшло уже два тижня а наречений Олі так і не навідувався. Жінка була дуже стурбована і врешті решт наважилася подзвотини до матері Олега. Та не спитавши навіть як почувається Оля не спитала, почала захищати і виправдовувати свого сина, і сказала, щоб та більше їхню сім`ю не турбувала.
Повернувшись додому жінка не знала куди себе подіти, все падало з рук та ще коханий Олег зовсім не йшов з голови і серця.
Одного дня задзвенів телефон, це був реабілітолог, який сказав жінці що чекає її в себе в кабінеті на повторний огляд. Сидячи в кріслі, Оля раптом помітила на собі ніжний погляд чоловіка, очі його були блакитні наче кришталева вода.
Через деякий час Ігор Дмитрович зателефонував жінці, спитав як вона себе почуває та запросив на день народження. Прийшовши додому, жінка була весела і радісна. Олі була звісно приємна увага і турбота чоловіка, але вона зрозуміла, що ніколи не зможе покохати нікого так як Олега.
Час ішов, Ігор Дмитрович був завжди поряд, підтримував і допомагав жінці та одного дня запропонував вийти їй заміж за нього. Оля погодилась і вони розписалися без урочистостей.
Невдовзі у них народився синочок і Оля почувалася найщасливішою жінкою на світі. Та одного дня прогулюючись по парку, вона замітила якись знайомий силует, то був якись чоловік, який повільною ходою наближався до неї. Оля зупинилась, мурахи пронизили її, адже вона побачила то то був Олег, її коханий, якого вона безтями любила.
Вони жили скільки часу в одному місті, скільки всого трапилось і ось тепер їх доля знову звела. Олег взяв Олю за руку, почав вибачатися, що покинув тоді її. Чоловік хотів повернути все, говорив що ніколи не переставав її любити і думати про неї. Життя його покарало та він і не скаржиться.
Оля на мить здивувавлась від слів Олега, всередині защеміло та оговтавшись вона відповіла: ” Пізно. Я щаслива, маю турботливого чоловіка, гарного синочка, сім`ю, про яку я так мріяла. Від тебе ці слова я дуже хотіла почути. А тепер вони стали запізнілими “
