Зі своїм законним чоловіком я прожила 18 років. Прожила, але не пізнала, не розкусила вчасно

Зі своїм законним чоловіком я прожила 18 років. Прожила, але не пізнала, не розкусила вчасно. Поки були молодими — образи швидко забувалися. Це як вмитися водою з колодязя — і знову життя прекрасне! З віком розгледіла і жадібність, і лінь, і нездорову любов до пuва.

Але і це мене б не штовхнуло до розставання. Що ж стало останньою краплею? Брехня. Погано завуальована, цинічна, противна. Джерело

Картина перша. 31 грудня. Чоловік в цей день працював. Я відпочивала. Чекали його з сином до шостої вечора. Накрили стіл, включили телевізор … Сьома… Восьма … Одинадцята … Дванадцята … Куранти … Ранок … Чоловік так і не прийшов.

Починаючи з шостої години, дзвонила йому раз тридцять. Перший раз відповів: «Їду, кохана!». Потім абонент став недоступний. Вuпuвши під промову президента келих шампанського, я почала обдзвонювати наших спільних друзів, лікaрні, моpги. Телефон став гарячим. Син побурчав, що «всі люди як люди, а ми …» і сів за комп’ютер.

Свято було зіпсовано вкрай. Увечері другого січня з’явився. Сказав, що сидів в мавпятнику. Через місяць я дізналася правду: відзначав Новий рік в сауні з випадковими знайомими. Одна така «випадкова» відвезла його після сауни до себе додому, де вони майже дві доби «зустрічали» свято.

Картина друга. Вечір в сімейному колі. Ми жили в маленькому двоповерховому будинку за містом. Внизу — одна велика кімната (кухня плюс вітальня). На другому поверсі — дві спальні.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

Основний час ми проводили на першому поверсі. Там їли, дивилися телевізор, спілкувалися. Одного разу пізно ввечері, поспілкувавшись, я піднялася в спальню — було вже пізно. Чоловік сказав, що скоро прийде.

Я не помітила, як заснула. Прокинулася від шуму машини — чоловік кудись поїхав? Куди пізно вночі? Подзвонила — абонент недоступний. Стара пісня … Заснути більше не могла … Серце стискало лещатами. За що? Що у людини в голові? Годині о сьомій ранку приїхав, тихо заліз під ковдру …

Картина третя. Другий телефон. Син мені ненавмисно проговорився: «А я у тата крутий телефон бачив. Він його чомусь в гаражі ховає. Я випадково побачив». Розглянула я цей телефон: правда, дуже дорогий.

А я у чоловіка недавно грошей на чоботи просила. Не дав, сказав, що немає … Сіла я на бетонну підлогу гаража і заревіла білугою. А потім, коли істерика закінчилася, я зрозуміла — жити я з цією людиною не буду.

Читайте також: Два колишні однокласники не бачились 15 років і так і не дізналися, що ділили одну й ту ж жінку

Як я його вигнала, як він намагався виправдатися, як набридав мені своїми візитами і дзвінками, як розлучалися, як всі вмовляли схаменутися — писати не буду. Немає тепер цієї людини в моєму житті. У житті сина є, а в моєму — немає. Я його викинула як порваний валянок, який вже не можна полагодити.

Живемо вдвох із сином. Зараз я добре сплю, і серце більше лещатами не стискається. Чи хочу ще раз виходити заміж? Ні! І, причому, категоричне НІ!