– Світлана невдоволено зморщила носа. Було день народження жінки. Світлана з хвилюванням чекала візиту свекрухи… Відкрилися двері й свекруха зайшла з якоюсь коробкою в руках.
Світлана невдоволено зморщила носика, обхопивши обома руками чашку з гарячим чаєм. На душі було важко – скоро свято, і знову доведеться прийняти черговий подарунок від свекрухи.
Світлана була одружена з Іваном, сином Тетяни Олегівни, вже десять років.
За ці роки вона звикла до того, що її свекруха любила заощаджувати на всьому, особливо на подарунках для родичів.
Якщо жінка купувала собі нову річ, то стару вона обов’язково комусь віддавала. З цієї причини рідня перестала запрошувати її на свята.
І тепер всі свої непотрібні речі Тетяні Олегівні дарувала Світлані.
” Ось знову,” – гірко зітхнула жінка, згадуючи останній “презент” від свекрухи.
Це була стара в’язана кофта, яку Тетяна Олегівна колись купила собі, але потім, трохи поносивши, вирішила позбутися її і передарувати невістці.
Кофта неприємно пахла потом, і навіть після прання запах повністю не зникав. Світлані довелося неабияк провітрити подаровану річ, щоб остаточно вивести запах.
Світлана обурювалася після таких подарунків, усвідомлюючи, що гроші в свекрухи були, але витрачати їх на інших вона не збиралася.
Невістка намагалася ніколи не показувати свого невдоволення свекрусі, бо не хотіла її образити.
Адже Тетяна Олегівна завжди була з нею надто ввічливою та гордовитою.
” Привіт” – пролунав голос Івана, повернення з роботи якого Світлана не помітила.
Чоловік підійшов до дружини, поцілував її в щоку і сів навпроти.
” Привіт, любий,” – відповіла Світлана, намагаючись приховати від чоловіка свої думки.
Іван помітив, що дружина виглядала досить засмученою й задумливою:
” Що сталося? Ти сьогодні виглядаєш якоюсь засмученою”.
Жінка трохи помовчала, збираючись із думками, а потім рішуче відповіла:
” Знаєш, я просто злюсь на те, що твоя мама постійно дарує мені старі, поношені речі. Це неприємно, чесно кажучи. Остання кофта. Ну, ти сам бачив, у якому стані вона була і скільки я з нею намучилася”.
Іван насупився і, ніби соромлячись вчинку матері, мимоволі опустив очі:
” Треба було викинути її, та й годі. Моя мама, справді, часто передаровує речі, але все тому, що їй шкода викидати. Може, все таки варто поговорити з нею про це?”
” Я спробувала натякнути Тетяні Олегівні і подарувала старий годинник, який вона колись сама мені дарувала. Думала, що вона щось зрозуміє. Але ні, вона тільки образилася на мене.
” Так, мамина логіка іноді незрозуміла. Але знаєш, треба прямо сказати їй, що ми цінуємо її турботу, але вважали б за краще отримувати нові речі. Інакше так і ходитимемо у старому мотлосі”, – засміявся Іван.
Світлана замислилась над словами чоловіка. Можливо, він мав рацію. Треба було діяти рішуче, інакше ця ситуація ніколи не зміниться.
Наступного дня жінка подзвонила свекрусі і сказала, що забіжить до неї в гості з тортиком.
Тетяна Олегівна зустріла невістку з розкритими обіймами і запросила за стіл.
Спочатку розмова йшла про свята, плани на майбутнє, але незабаром Світлана набралася сміливості й перейшла до головної теми:
” Тетяна Олегівна, я хотіла б обговорити одну річ, яка мене турбує”. Літня жінка здивовано подивилася на невістку і пальчиком акуратно поправила окуляри.
” Звісно, кажи, що тебе турбує?”.
” Ви знаєте, як я до вас ставлюся і як ціную вашу турботу й увагу. Але ваші подарунки. Вони викликають у мене відчуття незручності. Особливо речі, які ви самі носили і не прали. Це не зовсім приємно,” – глибоко вдихнула Світлана.
Тетяна Олегівна уважно вислухала невістку, злегка примружившись і нахиливши голову вбік.
Жінка деякий час мовчала, обдумуючи почуте. Потім, злегка усміхнувшись, сказала:
” Світланочко, я розумію тебе. Мені самій іноді буває ніяково дарувати речі, які я вже носила. Але, бачиш, я виросла в ті часи, коли кожна копійка рахувалася, і ощадливість стала частиною мого характеру. Для мене важливо, щоб нічого не пропадало дарма. А тобі, мабуть, теж хотілося б, щоб речі служили довше, правда?”.
Світлана кивнула, розуміючи, звідки беруться такі звички у свекрухи, але все ж таки відчувала необхідність пояснити свою позицію:
” Так, звісно, я згодна, що речі мають служити довго, але мені хотілося б, щоб подарунки були новими”.
Тетяна Олегівна знову замовкла, обмірковуючи слова Світлани. Потім вона підвела погляд на невістку і м’яко сказала:
” Розумію тебе, моя люба. І хоча мені нелегко змінити свої звички, я намагатимусь врахувати твої побажання. Зрештою, головне — це любов і повага один до одного, а не вартість подарунка”.
Світлана відчула полегшення. Хоча вона знала, що зміни можуть зайняти час, дівчина була рада, що змогла висловити свою думку без сварки.
Коли невістка зібралася додому, Тетяна Олегівна ніжно обійняла її і тихо прошепотіла:
” Дякую, що поговорила зі мною. Не кожен наважиться бути таким чесним. Сподіваюся, у майбутньому наші стосунки стануть ще міцнішими”.
З того часу минуло кілька місяців. Настало день народження жінки, і Світлана з хвилюванням чекала на візит свекрухи.
Коли двері відкрилися, Тетяна Олегівна зайшла з якоюсь великою коробкою в руках.
Очі жінки сяяли радістю, і вона з гордістю простягла коробку невістці.
” Ось, тримай, моя люба” – сказала вона. – Сподіваюся, тобі сподобається подарунок”.
Світлана обережно відкрила коробку і ахнула. Вона побачила всередині новий великий шарф, м’який, теплий, з ніжними візерунками.
Жінка була зворушена до глибини душі. Піднявши погляд на свекруху, вона щиро подякувала їй:
” Дякую, Тетяно Олегівно. Шарф просто чудовий! Я обов’язково його носитиму.”
” Радість на обличчі моєї улюбленої невістки – найкращий подарунок для мене.
Нехай цей шарф зігріває тебе в холод і нагадує про мене,” – свекруха посміхнулася і ласкаво поплескала невістку по плечу.
Більше Тетяна Олегівна не дарувала Світлані свої старі речі.
За її ж порадою, вона віддавала одяг у благодійний фонд.
Як ви вважаєте правильно вчинила Світлана поскаржившись свекрусі на погані подарунки, які та дарувала?
Олеся Срібна
