Маша сиділа і плакала, вона не знала, як в черговий раз сказати чоловікові, що втратила дитину. Мiша був у відрядженні, на днях вона потішила його довгоочікуваною новиною, а вже ввечері наступного дня їй стало погано, підсумок – вuкuдeнь.
Разом вони з Михайлом вже сім років, познайомилися ще в інституті на другому курсі, з тих пір дружба поступово переросла в любов, а після закінчення молоді одружилися. Маша пішла працювати в школу, а Мiшка залишився на своїй кафедрі викладати. І весь цей час Машинi вaгiтнoсті закінчувалися плачевно.
– Я зрозумію, якщо ти підеш до іншої, – сказала вона чоловікові, не встиг він і поріг переступити, – не буде у мене дітей, твоїм мріям не судилося збутися. І заридала.
– Ну що ти, заспокойся. Я тебе люблю і підтримаю в будь-якому випадку, з дітьми або без.
Маша лише хлюпала носом, розмазуючи по щоках сльози. Вона не могла зрозуміти чому вони, багато дітей кидають, не люблять, а вони так хочуть малюка – і не можуть його не те щоб наpoдити, а винocити.
Того літа у них гостювала свекруха – Антоніна Василівна, перед від’їздом дала вона синові квадратик з телефоном.
– Ось синок тримай, це телефон тітки Олi, моєї старої приятельки, вона працює в дитбудинку … почекай, дослухай мене, – сказала вона бачачи як син відхилив листок, – вона може допомогти знайти малюка. Але справа ваша. У будь-якому випадку, подумайте.
– Мамo, спасибі звичайно, але ми хотіли б рідного.
А вже через пару тижнів Маша і Михайло стояли на порозі дитбудинку. Тітка Оля виявилася милою, доброзичливою жінкою, приїхали коли малюки були на прогулянці.
По дитячому майданчику туди-сюди носилися маленькі ракети, лише один малюк сумно сидів на лавці і креслив носом черевика щось на піску. Маша не знаючи чому відразу ж попрямувала до нього
– Привіт!
Хлопчик подивився на неї уважно.
– Плившт! Ти хотіла б стати моєю мамою?
Від несподіванки Маша не знайшлася що відповісти.
– Якщо вилішишь плиходь, всіх моїх длузів заблали, а Алтем хволіє.
І хлопчик втік в інший кінець майданчика залишивши Машу і Мішу в глибоких роздумах.
– А мені малюк сподобався, він навіть на тебе чимось схожий – губи, очі, підборіддя. Може це знак долі, і ми повинні його взяти? – запитала Маша на зворотному шляху чоловіка.
– Так, хлопець розсудливий не по роках, рішення приймати тобі, я в будь-якому випадку підтримаю.
Рішення було прийнято в той же день, почали збирати документи, готуючись усиновити Тимура.
Коли наступного разу вони поїхали до малюка, набравши пакет іграшок і гостинців, до них вийшла стурбована тітка Оля.
– Марія, Михайло, минула наша зустріч так спонтанно пройшла, я бачила, що ви розмовляли з Тимуром, він хороший хлопчик, правда, але я повинна вам сказати, що у нього є брат-близнюк. Вони дуже прив’язані один до одного, дуже не хотілося б хлопчиків розлучати.
Міша, почувши ім’я другого брата зблід.
– Як ви сказали? Тимур і Артем?
– Так, щось не так? – стурбовано глянула на нього вихователька.
– Ні … ні … все добре, просто згадалося. Ми подумаємо. Несподівано для нас. Відразу двоє.
– Міша, тут і думати нічого, – перебила його дружина – братів розлучати не будемо. Ми постараємося стати їм хорошими батьками.
А в день, коли прийомні батьки приїхали забирати хлопчиків, Ольга Іванівна тихенько передала Михайлу конверт.
– Цей лист був при хлопчиках, коли їх підкинули під двері пoлoгoвoго будинку. Ви прочитайте. Думаю, вашій дружині знати цього не варто.
«Мене звуть Катя і місяць тому я стала мамою малюкам Тимуру і Артему. Так хотів їх назвати рідний батько, я здійснила його мрію. Про те, що у нього наpoдилися діти, я не повідомляла, наш короткостроковий роман і відносинами назвати не можна. Мені 18 і я проста студентка, а він шановaний викладач. Я не стала псувати його репутацію і пішла з інституту. На жаль, я розумію, що підняти сама дітей не маючи ні роботи ні житла не зможу. Це рішення багато раз обдумане мною. Дорогі майбутні батьки моїх синів, тепер у вас найцінніше, що колись було у мене. Поставтеся, будь ласка, до них з любов’ю і увагою, а моя любов завжди з дітьми, як би нас доля не розвела»
Читайте також: “Я їсти хочу! Мама два дні спить, я її не зміг розбудити, а я їсти дуже хочу”
Михайло зблід, зім’яв тремтячими руками лист і порвав його на дрібні шматочки.
– Спасибі, що показали це тільки мені.
Ольга Іванівна розуміюче кивнула і попрямувала до Маші, допомагати збирати хлопців в їх новий будинок.
