Галина написала, щоб трохи поплакатися. Але в її житті і правда мало радості. Бувають сім’ї дружні – разом відпочивають, взаємно допомагають один одному, а тут звичайна битовуха і нервування.
В принципі, живуть так багато: робота – дім – робота. Її сім’я: чоловік, син (16 років) і дочка (15 років). З боку – щасливі начебто, гості по вихідним, машина, квартира, дача, собака, кіт і батьки, що ще потрібно? Іноді вона навіть думає, що накручує себе, і що всі її переживання – це вигадка втомленого від роботи мозку. Але все це триває роками і тисне. Жіноча доля – вона така.
цитую:
“Чомусь я стала в нашій сім’ї грушею для биття. Не пам’ятаю, коли в останній раз чула елементарне “спасибі” або “я тебе люблю”, зате стусани в бік відбуваються кожен день, з усіх боків.
Син погано здав іспити, намагалася підбадьорити і дала грошей на кіно, кафе, прогулянки з друзями, комп’ютерні ігри. Що в підсумку? “На фiг мені твої гроші?” Прийшов батько, кілька слів сказав, батько хороший. Я погана.
У дочки з хлопчиками проблеми, завжди намагаюся підтримати її словом добрим, як жінка жінку. “Не лізь не в свою справу”. І знову, приходить батько – і всі проблеми вирішені, хоча він навіть не знає, з якого боку до неї підступитися.
Читайте також: “У тебе маленька зарплата? Нам треба розійтися”
Ну і вишенька на торті. Чоловік. Якщо у нього зламалася машина або проблеми на роботі, то всі нерви, вся злість вихлюпується вгадайте на кого? Все правильно, на мене. І робиться це мимохідь, ніби в порядку речей. Прийде з роботи злий, поки вечеряє, причепиться до їжі, кілька разів гаркне, я мовчу, бо бачу – проблеми, не до мене зараз. Треба перетерпіти. Час проходить, проблема вирішується, всі веселі і задоволені. І ніколи не буває ніяких вибачень.
Ось сиджу і думаю. Навіщо я їм взагалі? Тому що здається, що вони самі по собі, а я – сама по собі. Нікому не потрібна. По-моєму, вони навіть не помітять, якщо я піду. Чи зрозуміють тільки, коли посуду гора накопичиться і їсти буденічого.”
Цікаво, в кому ж справа? Чому діти до батька нормально ставляться, а до матері ось так? Як їй поводитися? Може бути, плюнути і не цікавитися їх життям, щоб зрозуміли? Але тоді яка ж це сім’я.
