– Ань, дивись: там вантажники диван той, ну пам’ятаєш – зі смітника, до нас в під’їзд заносять. Хто ж на нього зазіхнув? Начебто, сусіди всі такі пристойні люди. Коли через 10 хвилин пролунав дзвінок у двері, я вже знала, кого там побачу

За місяць до мого тридцятиріччя, ми з чоловіком стали щасливими володарями квартири і нещасними іпотечниками. Всі гроші пішли на перший внесок, тому з меблів у нас – кухонний стіл, пара шафок і великий надувний матрац, що лежить посеред кімнати. Наша злиденна обстановка анітрохи нас не напружувала – зате своє, не орендоване, а меблі – справа наживна.

А ось маму чоловіка, Валентину Іванівну, умови життя сина приголомшили. Вона, прибувши з ревізією до нас додому відразу після покупки квартири, винесла вердикт:

– Тут жити не можна!

І спробувала заманити чоловіка пожити у себе, поки я, живучи серед голих стін, не куплю всі меблі, необхідну для комфортного життя її кровиночки. Чоловік на заяву матері тільки закотив очі і радісно гепнувся на надувний матрац:

– Мам, тут є найголовніше – ліжко і дружина під боком!

– Я обов’язково вам допоможу! – на цій натхненній ноті Валентина Іванівна покинула нашу квартиру.

Тиждень тому свекруха зателефонувала і попросила приїхати до неї, щоб допомогти зробити перестановку. Ми з чоловіком стрибнули в машину і вже через 20 хвилин були біля її будинку.

Чоловік тягав ліжко і шафи годин п’ять, переставляючи їх з місця на місце – Валентина Іванівна ніяк не могла визначитися, чого ж їй хочеться. Коли черговий варіант розміщення меблів свекруху влаштував, вона напоїла нас чаєм, вручила мішок зі сміттям і випровадила геть:

– Все одно повз смітники поїдете, викинете, а то я не донесу – важкий дуже.

Ми попрощалися зі свекрухою і своїми вихідними, які промайнули, і вирушили в дорогу, не забувши заїхати на смітник, щоб позбутися від смердючого мішка. Посміялися на тему «а чи не стали ми співучасниками, позбавляючись від свекровкиного недруга, упакованого в мішок», ми благополучно викинули наш смердючий вантаж.

Поруч з смітником стояв диван, червоний, з потертою і дірявою оббивкою. Чоловік мрійливо зітхнув:

– Скоро і у нас такий диван буде, не весь же час на матраці спати! – і чоловік потрапив пальцем в небо.

Гостей, запрошених на мій перший день народження у власному житлі, ми попередили заздалегідь, що зважаючи на наше становище, вечірка буде в стилі мінімалізму: сидіти будемо на підлозі навколо імпровізованого столика, зробленого з підставки для ноутбука шляхом накладання на неї шматка фанери, покритого скатертиною.

У самий розпал веселощів, чоловік стояв на балконі, а потім відкрив двері і, сміючись, сказав: – Ань, дивись: там вантажники диван той, ну пам’ятаєш – зі смітника, до нас в під’їзд заносять. Хто ж на нього зазіхнув? Начебто, сусіди всі такі пристойні люди.

Коли через 10 хвилин пролунав дзвінок у двері, я вже знала, кого там побачу.

У під’їзді, на вищезгаданому дивані, перев’язаному бантиком, сиділа Валентина Іванівна. Вона посміхалася, як Чеширський Кіт. Оглянувши наші з чоловіком очманілий обличчя, вона встала і заявила:

– Ось, Ань, подарунок тобі, з Днем ​​народження! Я ж обіцяла, що вам допоможу. Заносьте! – скомандувала вона вантажникам.

– І Вам доброго дня, Валентина Іванівна. – привіталася я.

Я прекрасно знаю, що дарованому коню в зуби не дивляться, але все одно, критично оглянула подарунок свекрухи: на стародавньому червоному дивані красувалися зелені латки на місцях дір і сильних потертостей.

– А що ж собі таку красу не залишили? – поцікавилася я.

– Ну ти що, Анечко, як я можу? М’якенький, ручна робота. – на цих словах ми з чоловіком аж хрюкнули. – Хлопчики, заносите, чого стоїмо?

Один з вантажників чухає руку. Другий, дивлячись на першого, почав оглядати диван. З криками:

– Братан, клопи! Терміново тачку рятувати! У нас два переїзди ще сьогодні! – вантажники здиміли.

– Як клопи? Звідки клопи? Не може бути! – заохала свекруха. – Ой, я забула чайник вимкнути! Побіжу, поки не пізно. – почала відмазуватися свекруха.

– Мамо, а диван? – запитав чоловік.

– А що диван? Диван належить твоїй дружині, значить і клопи – Анькині. Бувай! – свекруха пострибала сходами, аки молода коза.

Диван потягли на смітник два проходять повз будинок випиваки, всього за п’ятсот рублів. Ось, через півтора місяця у свекрухи день народження, думаємо з чоловіком, що ж їй подарувати?