Аліса повернулася з відрядження на кілька днів раніше. Вона хотіла зробити сюрприз чоловіку, але його не виявилося вдома. Жінка запідозрила Миколу у зраді, проте правда виявилася зовсім не такою.

Аліса повернулася з відрядження на кілька днів раніше. Вона хотіла зробити сюрприз чоловіку, але його не виявилося вдома. Жінка запідозрила Миколу у зраді, проте правда виявилася зовсім не такою.

Аліса повернулася з відрядження. Швидко діставшись потрібного поверху, вона зупинилася біля вхідних дверей, щоб перевести дух. Уявивши, як зрадіє її чоловік, вона всміхнулася й натиснула на кнопку дзвінка, але двері ніхто не відчиняв. Вона дзвонила знову і знову, думаючи, що Микола міцно спить і нічого не чує. Зрозумівши, що двері їй ніхто не відчинить, вона знайшла свій ключ на дні сумочки й відчинила двері сама.

— Колю, я вдома! Де ти, любий?

Куди він міг піти о так рано? Адже зазвичай він спав до сьомої, бо на роботу йому треба було тільки на дев’яту. Аліса зайшла до спальні, ліжко було акуратно застелене. На кухні теж панувала ідеальна чистота, а в холодильнику лежала недоторкана приготована нею їжа.

— Нічого не розумію… Невже Коля мені зраджує? Невже весь цей час, поки мене не було в місті, він жив у коханки?

Серце Аліси стиснулося від поганих передчуттів, на очі навернулися сльози, а в горлі наче застряг гіркий клубок, який не давав нормально дихати. Вона опустилася на підлогу у вітальні й з тугою подивилася на свою валізу з речами. Там, десь усередині, лежали куплені нею подарунки, вона завжди привозила чоловікові щось незвичайне, коли їхала у відрядження за кордон. Цього разу вона привезла йому манго, і одному Богу відомо, як їй вдалося його провезти. Раптом вона підвелася з місця, витерла долонею сльози й набрала номер чоловіка. У цю мить їй хотілося висловити йому все, що вона про нього думає, але телефон зрадницьки мовчав, лише голос оператора повторював одні й ті самі слова – абонент тимчасово недоступний, зателефонуйте пізніше.

— Так… я від тебе такого не очікувала, навіть телефон свій вимкнув, щоб тобі випадково хтось не завадив…

Аліса ходила з кімнати в кімнату, наче розлючена тигриця, і розмовляла сама з собою. Вона завжди так робила, коли хвилювалася чи сердилася, як зараз. Стомившись від тривалої дороги й невизначеності, Аліса зварила собі міцну каву. У голові крутилися різні думки, одна важча за іншу. Жінка не могла зрозуміти, де припустилася помилки, що чоловік пішов на таке.

Мимоволі їй згадалося, як вони вперше познайомилися, яким він був наївним і простим хлопцем, у якого вона закохалася без тями. Вона до найменших подробиць пам’ятає той день, коли поїхала в автосервіс, щоб замінити в автомобілі масло. Того дня, коли вони зустрілися вперше, Микола був у заляпаній уніформі, але тим не менше, щось підкорило її, і вона сама дала йому свою візитку.

Микола зателефонував наступного вечора, і вони пробалакали до ранку. Як виявилося, він був з дитбудинка, і після училища одразу ж влаштувався в автосервіс, де працював майже десять років. Аліса росла з мамою, яка сама її підіймала. Жінка працювала на двох роботах, щоб забезпечити дочку, а про тата вона ніколи не говорила. Аліса вивчила англійську та італійську мови і тепер працює у великій компанії. Іноді доводиться їздити за кордон на переговори, але це трапляється на часто. У жінки є все, про що вона й мріяти не могла: затишна трикімнатна квартира, новенька ауді, от тільки в особистому житті була якась незрозумілість.

З першим чоловіком вона прожила три роки, але, на жаль, їм довелося розлучитися після того, як Аліса дізналася, що не зможе мати дітей. Після розставання вона довго приходила до тями, але потім познайомилася з Павлом, який оточив її такою турботою й увагою, що Аліса відчула себе наче в казці. Однак і тут дівчину чекала невдача, Павло, як виявилося, був одружений і досить давно, і їй довелося самій поставити жирну крапку в їхніх стосунках.

Після цього вона сама дала собі обіцянку, що ніколи більше не подивиться на чоловіків, але щось було в Миколі таке, що дівчина не встояла й вирішила сама зробити перший крок. І, як виявилося, вона не помилилася, вони почали зустрічатися, а за місяць стали жити разом. Рік тому вони розписалися, і хоча весілля не було, вона все одно була щаслива, що стала дружиною скромного й простого, який цінує сім’ю й затишок, хлопця. Миколу не потрібно було про щось просити двічі, він міг до її приходу й прибрати, й вечерю приготувати, і сміття завжди він виносив, нещодавно ось власноруч ремонт у ванній зробив. Коли в неї були вихідні, вони часто гуляли разом, здавалося, ця закохана парочка ніколи не набридне одне одному, так вони любили проводити час разом. І ось тепер Аліса не могла зрозуміти, що таке сталося, що її чоловік наважився на зраду.

Вона підійшла до дзеркала й окинула себе поглядом. Діловий костюм сидів на ній наче влитий. Довге каштанове волосся було укладене в акуратну зачіску, а великі блакитні очі робили її погляд виразним. Акуратно повісивши костюм у шафу й надягнувши простий одяг, Аліса вийшла на вулицю. Трохи подумавши, вона чомусь сіла в машину й поїхала в автосервіс. Чоловіка там не було, натомість від його колег вона дізналася, що він узяв два дні вихідних, щоб вирішити сімейні проблеми.

У їхній родині великих проблем не було, тому Аліса одразу ж відчула недобре. Вона ще трохи покаталася містом, а потім повернулася додому. Час минав, а від Миколи не було жодних звісток, коли й увечері він не з’явився, Аліса забила на сполох. Усю ніч вона не спала, і ледь дочекавшись ранку, не снідаючи, вона поспішила в поліцію, щоб написати заяву про зникнення чоловіка. Чоловіка знайшли швидко, за добу, але все, що відбувалося далі, видалося Алісі неприємним сном.

Як виявилося, Микола потрапив у районну лікарню. Чому в районній, а не в міській, Аліса не могла зрозуміти, і лише лікар пояснив дівчині, що чоловік втратив свідомість поруч із їхнім населеним пунктом, тому його доправили сюди. Поки вона приходила до тями від почутого, до неї підійшла молода дівчина.

— То ти дружина Кольки?

— Я, а ви хто?

— Я… Я мати його доньки.

— Цього не може бути!

— Може, ще й як може. Ми були одружені, а потім нам довелося розійтися. Розумієш, йому не подобалось, що я прикладаюся до чарки. Доньку я матері залишила, а потім на заробітки в місто подалася. Тут я нового чоловіка знайшла, він, звісно, непоганий, але дочку мою від першого шлюбу виховувати не має наміру. Колька надсилав грошей моїй матері, скільки міг, а нещодавно мати відійшла у вічність, і за Маринкою приглядати нікому. Я з відомих причин не можу, та й Колька не захотів, сказав, що ти не правильно все зрозумієш, адже він до цього нічого не розповідав тобі про дитину. Я хотіла її в дитбудинок здати, та Колька не дозволив, сказав, я заберу, та тільки от здоров’я підвело… Не знаю, що й робити… Мабуть, доведеться все-таки в дитбудинок…

— Заждіть, приведіть дівчинку. Раз Коля хотів узяти дитину, значить, ми візьмемо.

— Правда? А не передумаєш?

— Не передумаю.

Жінка побігла підстрибом за дитиною, а Аліса без сил опустилася на стілець у коридорі. От як, виявляється, буває: вона не може мати дітей, а хтось не знає, куди її подіти. І на Колю вона даремно наговорювала, не зраджував він їй, от тільки чому одразу не розповів, що був одружений і що в нього є дитина?

Попереду на Алісу чекало багато справ: їй належало знайомство з дитиною та й чоловікові знадобиться лікування. Але вона вірила, вона впорається: дівчинку вона постарається виростити як рідну, а чоловік одужає. Усе буде добре, головне, щоб у їхній родині більше не було жодних таємниць.