Перед самим обідом працівницю викликав до себе начальник, Валерій Андрійович й попросив ввечері привітати від компанії ювіляра. Тільки не уточнив, ким виявився цей ювіляр.
– Тут така справа, Варваро Сергіївно, – сказав він, – хочу вас попросити виконати одне делікатне доручення. Потрібно від нашої компанії привітати замовника, зробити йому сюрприз. З деяких причин я не зможу цього зробити сам – зайнятий сьогодні ввечері, молоді теж не можна доручити, це не той випадок. А ви в нас за всіма статтями підходите: елегантна, красива, чарівна!
– Ну ви й скажете теж, – зніяковіла жінка, – краще он, Лєночку пошліть, красуню нашу, замовнику цьому приємно буде!
– Варваро Сергіївно! Коли вже ви відвикнете сперечатися з начальством? – вдавано суворо зауважив Валерій Андрійович. – Там ситуація така, що крім вас ніхто не підходить, ви ж не знаєте всіх нюансів, а я знаю! Загалом, так. Отримаєте у Лєночки подарунок для вручення, та йдіть додому – відпочивайте, чистіть, як у вас кажуть, пір’ячко – увечері треба бути при повному параді, ви будете обличчям нашої компанії, тож уже постарайтеся: сукня, сережки-брошки, все найвищого ґатунку. Щодо зачіски та макіяжу з Лєночкою погодите, вона домовиться в «Імперії краси», щоб вас прийняли сьогодні, все за рахунок фірми, зрозуміло. Рівно о восьмій за вами заїде машина, відвезе в ресторан, зачекає скільки треба й відвезе назад. Ви вручите подарунок, привітаєте, якщо захочете – посидите трохи за столом і поїдете. Вважайте це моїм особистим проханням!
Варвара Сергіївна вийшла з кабінету директора зі змішаними почуттями. Що ж це за замовник такий? Усіх серйозних партнерів, гідних такого привітання, вона знала чудово – не перший рік у компанії, і не на останній посаді. А, втім, чого їй перейматися? Доручення не важке, та ще й салон краси за рахунок фірми. Підстави вона не боялася: надто добре знала свого директора, надто багато їх пов’язувало, надто багато солі разом з’їли.
Жінка погодилася. Їй було п’ятдесят років, з половиною. Вона не хотіла пів року тому ювілей робити, відмовилася категорично. Діти навіть образилися, і подруги теж – усі хотіли зібратися, приїхати, відзначити. Не дала, заборонила. «Що це за дата, п’ятдесят? Тридцять – це дата! Ювілярка молода, красива! Сімдесят – теж дата. На красу не дивляться, тут уже підсумки підводять, і взагалі, слава Богу, що дожила!»
Тим часом гарненька молода секретарка Лєночка телефонувала в салон краси, уточнювала час, поглядом питала Варвару Сергіївну: чи підходить? Вручила гарно упаковану пласку коробку, скоріше навіть теку, запечатану в пластик – подарунок. Щебетала:
– Ви, як приїдете, одразу в ресторані спитайте розпорядника, він вам усе-все розкаже, приведе куди треба, покаже!
Рівно о восьмій Варвара Сергіївна була готова. Дивилася на себе в дзеркало й не впізнавала. Як начальник сказав? «Елегантна, красива, чарівна». Ну так і є! Майстрині в салоні створили чудову зачіску: строгу й водночас легку, недбало-елегантну, просту до повної, витонченої досконалості.
Наклали легкий, майже невагомий макіяж, підвели очі й губи. Зробили манікюр – не крикливий, і водночас такий, що підкреслював її витончені пальці. Вона вдягла свою найкращу сукню, золоті сережки з діамантами – пам’ять про щасливий час, коли був живий Вадим.
Ну що ж, вона не вдарить обличчям у болото, гідно представить свою компанію, не підведе Валерія Андрійовича! Замуркотів телефон. Це водій повідомляв, що машина готова. Варвара Сергіївна вийшла надвір, де на неї чекав хижо присілий на широких шинах чорний Мерседес з хромованим оскалом радіатора. Усміхнений водій розчахнув перед нею задні двері, сів на своє місце, і вони стали виїжджати з двору, розсовуючи в сторони ошелешене мовчання бабусь на лавці та сусідок на дитячому майданчику.
«Напевно, Валеро уклав договір з якимось міністерством, і сьогодні вшановує самого міністра. Але в такому разі, він мав би особисто привітати настільки важливу персону?». Втім, гадати не хотілося, їй було надто добре для цього. Машина йшла м’яко, і водночас упевнено. У салоні витав ненав’язливий запах натуральної шкіри, грала дуже тиха, ніжна музика.
Невдовзі вони приїхали. Водій знову вийшов із машини, відчинив задні двері, допоміг Варварі Сергіївні вийти.
– Я чекатиму вас на парковці. Коли захочете їхати додому, просто скажіть розпоряднику, він мене попередить.
Варвара Сергіївна зайшла до вестибюля, і тут же біля неї виникла постать елегантної дами в строгому костюмі.
– Ви Варвара Сергіївна Званцева? – усміхнулася вона. – Я Марина, розпорядниця. Будь ласка, ходімо зі мною, на вас чекають.
Вони піднялися невисокими сходами, пройшли коридором, звернули праворуч, опинилися в якійсь кімнаті. Марина всміхнулася:
– Зараз я погашу світло, і ми пройдемо в залу. Не хвилюйтеся, я буду поруч. А коли засвітиться світло, ви самі все побачите!
– Але що я маю робити? Кому вручати подарунок, що казати? Я ж не знаю цього ювіляра!
– Знаєте! – Марина широко всміхнулася. – Дуже добре знаєте, просто поки не здогадуєтеся! Ні про що не турбуйтеся, все буде добре!
Дівчина піднесла до вуха телефон, запитала: «Ви готові? Тоді ми входимо!» Вона взяла Варвару Сергіївну за руку, відчинила двері, і вони пройшли в якесь велике приміщення, очевидно, бенкетну залу. Марина якось непомітно відпустила її руку, розчинилася в напівтемряві. Світло в залі стали давати потроху, це було дуже зручно, очі звикали поступово: напівтемрява, неяскраве світло, і нарешті, світильники спалахнули насиченим кришталевим сяйвом.
Варвара Сергіївна опинилася на доріжці в центрі зали, навпроти столу, за яким сиділо багато вбраних людей, які перестали їсти й пити, і дивилися на неї. Вона шукала очима ювіляра, але не могла знайти. Чомусь обличчя тих, хто сидів за столом, здавалися їй знайомими, і навіть рідними.
Усі встали, пролунали оплески, оркестр грянув туш. Варвара Сергіївна нічого не могла зрозуміти: ось за столом Галка з Андрієм, ось Таня, а ось… невже Олег? Точно! Чому її син і найкраща подруга на цьому банкеті, вони що, знають ювіляра? І донька Оля теж тут! Що за мана?
У цей час стихла музика, і ведучий – ставний, сивий, вальяжний, став поруч із нею, взяв мікрофон.
– Дорога Варваро Сергіївно! Ми зібралися тут сьогодні, щоб у колі рідних і близьких відзначити ваш ювілей!
– Який ювілей, чому раптом мій? – вона була ошелешена.
До неї підскочили донька з сином, повели за стіл, посадили, налили, знаючи її вподобання, стали накладати закуски.
– Та що ж тут відбувається, зрештою? – не витримала жінка.
– Мамулечко, не переживай, – защебетала Оля, – ми вирішили зробити тобі сюрприз, а то ж ти не дала б зробити нічого, не підготувалася, не прийшла б урешті-решт!
– У цій теці, що в тебе в руках, – усміхнувся Олег, – путівка в Хорватію на двох, візьмеш із собою кого захочеш. Це тобі від нас!
– Господи, діти, здуріли ви чи що? Яка путівка, який ювілей, навіщо такі витрати, та й робота в мене…
– У тебе на дату путівки погоджено оплачувану відпустку! – син сяяв від радості.
– З ким погоджено? – ніяк не могла прийти до тями Варвара Сергіївна.
– З твоїм директором, Валерієм Андрійовичем. Ми вийшли на нього через наших спільних знайомих, домовилися, він пообіцяв усе зробити, і все зробив! – донька теж уся світилася радістю.
– Але ж я категорично заборонила влаштовувати будь-які ювілеї! – Варвара Сергіївна почала приходити до тями.
– Мамусю, не починай! – лагідно всміхнувся Олег, погрожуючи при цьому пальцем. – Згадай, що ти сказала? «Не люблю всі ці круглі дати, не смійте влаштовувати мені п’ятдесятиріччя!»
– Так, я так і сказала! А ви що тут влаштували?
– Ми влаштували… ми влаштували зовсім не круглий, квадратний, ні, трикутний ювілей! – Олечка, яка встигла переступити тридцятирічний рубіж, веселилася, як дівчисько. Вона махнула рукою ведучому, світло в залі знову стало приглушеним, а зі стелі почав спускатися вогняний, сяючий круг, з яскравими, палаючими цифрами: 50+1/2.
Вона обіймала своїх улюблених дітей, плакала радісними сльозами, щось казала зривним голосом.
А навколо все йшло своєю чергою, второваною колією. Щось розповідав ведучий, ковзали, нахиляючись до гостей, дівчата-офіціантки, піаніст самозабутньо витягував з фортепіано уривки популярних мелодій. Ювілей тривав установленим порядком, набирав сили, незважаючи на таку дивну, незвичайну, некруглу дату.
