Життя
Якщо розчепірити всі пальці на долоні і показати, ось стільки років мені скоро і буде. Я Альоша. У мене сім’я крута, як Бамблби. Це трансформер такий, нездари! Мама,
Вона від мене двічі відмовилась Ні благання, ні вмовляння не переконали її. Вона твердо вирішила: дитина їй не потрібна. Вона ще молода, щоб брати на плечі такий тягар,
Моєї матері, в принципі, не було в моєму житті. Принаймі, в дитинстві. Ні, вона не кинула мене, я не росла в дитбудинку, і вона зовсім мене не била!
Аліна завжди була яскравою красунею. Їй, як і будь-якій жінці, хотілося вийти заміж, народити дітей і зажити щасливим сімейним життям. Тільки ось нареченого вона вибирала дуже ретельно. Роки
«Тато знайшов чарівну паличку. Ту, що ви загубили…» Зимовий вечір спивав сльози. Спогади визирали з кожної щілини пам’яті… Вона перебирала старі листівки. Він завжди вітав її віршами. «Я шукав
Звичайний міський пoлоговий будинок. Весняний, досить холодний і сірий день. Хтось істерить і обіцяє більше ніколи сюди не повертатися, матусі зі стажем, в більшості своїй, ходять з пеpеймами
– Йди, Олесику, вечеряти. Вже усе зготувала. Ох, йой, день той швидко пролетів, але бачиш, усе встигла до зірки, не барилася. Йди, рідний, удвох повечеряємо, бо діти, певно,
Зима видалася тепла, і кілька снігових і холодних днів по-справжньому приносили радість. А коли сніг вирішив накрити землю ще й напередодні Різдва – радості Аліни не було меж.
За вікном починало темніти. Вдень заснула. З-під зачинених дверей пробивалася смужка світла. Пробивалася, і лежала на підлозі довгою світлою макарониною. Я причаїлася в ліжку. І чекала. Сама не
“А різати косу не треба” Наснилася Оксані стара розлога яблуня, що колись, в далекому дитинстві, вкупі з рядочком молодих вишеньок, була межею-кордоном між їхнім і сусідським подвір’ям. Ніби