Життя
— Я прийшов до тата, — сказав хлопчик, який стояв на порозі. А тато про його появу на світ взагалі нічого не знав. Ранок суботи видався раннім. Стрілки
— Пилинки здувати — це переносно, — скрикнула Аліна й встала. Стілець з гуркотом відлетів назад. — А це — рабство. Ви що, змовилися? Вирішили зі мене прислугу
«Віддам у дитбудинок», — шипіла наречена батька, коли забирала з дитячого садчока майбутню падчерку. Олена завжди любила дітей, тому коли прийшов час обирати університет і спеціалізацію, вона не
— Ой, Оксано, ти знову в цьому сірому светрі? Тобі не здається, що він підкреслює твою… ну, скажімо так, “педагогічну втому”? Мій брат заслуговує бачити вдома жінку, а
— Ти думаєш, Марку, що цей простір, ці панорамні вікна і запах італійського полотна — це твоя заслуга? Це моє терпіння, вилите в бетон і скло. Ти хотів
Віталій сидів за кухонним столом, дивлячись у вікно на осінній дощ, що барабанив по підвіконню. Йому було тридцять п’ять, і життя, здавалося, йшло своїм плином: робота інженером у
— Ти думаєш, Оксано, що твоя лазанья — це вершина смаку? Це папір, змочений молоком! В нашому роду жінки готували так, що сусіди через три вулиці аромат чули.
— Ти подивися на ці райони, Марку! Я збудував тисячі коробок, у яких люди живуть, як у бетонних сотах. Я закатав в асфальт цілі екосистеми, а тепер ти
– Мамо, ти що, з глузду з’їхала? – Оля стояла посеред кухні, розставивши ноги, руки в боки, наче збиралася захищати останній форпост цивілізації. – Ти реально забрала наш
– Він одружився з тобою заради квартири. – Проговорився брат чоловіка. Ігор на кухні возився з м’ясом. Бурмоче щось про градуси й час запікання, наче весь їхній перший