Чого, красуне, плачеш? Дай-но, повoрожу. – Якби ти знала, який гарний подарунок підготувала тобі доля! Цього ранку Христинку до садочка не збирали

Торт для мами. – Як гарно зірки моргають…Наш День. Автор: Ольга ЧОРНА.

– Вони кличуть нас, Христинко.

– Куди, мамо?

– Щоб ми знайшли у небі свою зірочку. І щоб не ступали по чужих слідах.

– Але ж ми не по небі – по землі ходимо.

– Думками у небо злітаємо…

Читайте: Дуже Сильні Дні в Березні, коли Небо Відкривається. Це ваш шанс змiнити своє життя на краще! Помоліться до Ангела Охоронця, попросіть його про будь-яку допомогу!

Мама, молода й гарна, розчісує гребінцем довге волосся і вплітає у нього зорі…

Цей сон Христина часто бачила, коли була дитиною. Не знала материного імені і як виглядає, але вірила: вона справді така, як приходить у сни. І колись мама обов’язково знайдеться…

Від крихітки породілля відмовилася відразу ж після пологів.

– Галю, ніхто не знав про твою вaгітність. Ти сама ще дитина. Треба вчитися, вийти заміж, – переконувала мати. – А це… просто твоя помилка. І ти маєш викреслити її з життя… Все забути! Назавжди!

…Маленьку назвали Христиною. У трирічному віці дівчинку удочерили.

Христинчине щастя тривало, поки не захворіла мама Неля. Тато Артем після роботи поспішав до дружини в лікарню. Потім готував нехитру вечерю для доньки. Невміло прасував маленькій сукеночку до дитячого садка. Вкладав Христинку спати. Виходив на балкон і палив цигарку за цигаркою…

Після другої опeрaції Неля повернулася додому в iнваліднoму візку. Виховувати дитину пoдружжю стало тяжко.

Цього ранку Христинку до садочка не збирали. Мама плакала. Тато мовчки сидів за столом. Христинка витерла мамі сльози. А вона гладила маленьку по голові і просила прощення. Потім тато збирав Христинчині речі. Мама заплела дві кіски. Одягнула нову сукеночку.

– Ми поїдемо до бабусі?

Ніхто Христинці не відповів. Її повертали назад до дитячого будинку…

Згодом Христина стала першокласницею школи-інтернату. Її назвали Метеликом через кучеряве волосся пшеничного кольору і непосидючість. Медсестра Марія Михайлівна, якій припала до душі Христинка, запитувала в інтернатської медички:

– Ну, скажіть, як можна було відмовитись від такого ангела?

– Від цієї дитини двічі відмовились.

– Це ж як?

Лікарка розповіла про Христинчині перипетії. Сорокарічна медсестра, яка пережила два викидні, була вражена:

– Яка несправедливість трапляється в житті! Тут хочеш народити – і не можеш. А якась… Господи прости… викидає дитину, наче непотрібну річ.

Марія Михайлівна інколи клала в Христинчині долоньки ласощі й зітхала. Дівчинка дякувала і також зітхала. Вона ще пам’ятала маму Нелю…

Коли Христина підросла, у її сни почала приходити жінка, яку вона називала мамою. Тоді й нафантазувала: коли виросте – вивчиться на кондитера. Зустріне маму і готуватиме для неї найсмачніші у світі тістечка. Чомусь Христині здавалося, що мама любить ласощі. А ще спече кращий торт за той, який бачила на вітрині, коли вихователька повела їхній клас на екскурсію до магазину…

Одна з Христиних мрій збулася – вона стала кондитером. А інша мрія шукала матір…

…Галя ніколи не згадувала, що десь живе її донька. У неї – вдале заміжжя, сини-близнюки, гарна робота. Чоловік і гадки не має про гріх дружини. Їхня сім’я для друзів і знайомих – приклад родинної злагоди, любові, достатку. А заможні батьки підсобляють своїй одиначці й не натішаться внуками…

…Таня, з якою Христина винаймала житло, а, відтак, дівчата стали подругами, збиралася до архіву.

– Христино, ходімо разом. Я не буду засиджуватися довго. Чесно-чесно. Лише переглянемо дві підшивки старої газети. Там мають бути статті про моє село.

– Сподіваюся, після виходу книжки село поставить тобі пам’ятника.

– Наразі це буде невеличка книжечка. Просто моє село має дуже цікаву історію. А голова сільрада – мій хресний. Обіцяв скромну фінансову допомогу. І на роботі, у видавництві, трошки допоможуть.

– У такому випадку я на презентацію твого творіння приготую свої фірмові смаколики.

– Супер! Утреш носа нашим сільським газдиням!

Дівчата гортали підшивки регіональної газети енної давності. Раптом Таня спантеличено глянула на подругу.

– Христино, ущипни мене. Це ж ти!

На чорно-білій світлині – усміхнена молода жінка з двома сповитками – майже копія Христини. Чи то Христина – копія жінки на фото. І підпис: «Перші новонароджені у новому році – близнюки Сашко і Юрчик та їхня щаслива матуся Галина, молодий спеціаліст…»

– Мама… – прошепотіла Христина і припала устами до фото. – Таню, ти знайшла мою маму. Боже, я завжди вірила… знала…

– Може, це звичайна схожість. Таке трапляється: люди – не родичі, навіть зовсім не знайомі, а подібні.

– Ні-ні. Я впевнена. Дивися, вона живе в сусідній області. Давай, скопіюємо цю сторінку. Я попрошу вихідний на тижні й поїду…

– А якщо ця жінка у цій організації вже не працює?

– Це вже не важливо. А ще я спечу торта. Це моя дитяча мрія. Завдяки їй я стала кондитером. Торт для мами! Уявляєш? Треба знайти велику коробку, аби його не пошкодити.

Христині здавалося, що потяг їде надто повільно. Не могла дочекатися, коли обніме маму. У душі Христина давно виправдала материн вчинок: мабуть, на те була важлива причина. І пробачила, що двадцять два роки у її житті були тільки чужі люди.

Секретарка здивовано дивилася на дівчину з великою коробкою:

– Не знала, що в Галини Миронівни є молодша сестра. Ви такі подібні. Зачекайте, зараз її покличу.

– Я за дверима зачекаю. Добре? Скажіть, що я за дверима…

Христинине серце завмерло.

– Хто тут мене чекає? Ви… хто?

– Мамо… я… Христина. Донька. Ось газета… Я шукала… І… ми подібні. Я ж не помилилася? Я знаю… А це торт… для вас…

Галина все зрозуміла. Майже силоміць потягнула Христину у протилежний кінець коридору.

– Слухай мене уважно. У мене ніколи не було доньки. І нема! Я вчинила помилку. Але це в минулому. Ти вирішила мене шантажувати? Не раджу.

– Я просто вас шукала… хотіла побачити…

– Я повинна працювати. Сподіваюся, ти не будеш більше сюди приходити. Чи на всяк випадок попередити охорону? І коробку свою не забудь. Я не їм тортів.

Христина мовчки пішла до дверей.

На вулиці не стримала сліз. Даремно вона шукала маму. І гарні сни бачила даремно. І вірила даремно. І приїхала у це місто даремно. І торт спекла даремно…

– Чого, красуне, плачеш? Дай-но, повoрожу. Мірелла завжди правду каже.

Циганка з трьома дітлахами перегородили Христині дорогу.

– Не треба ворожити. Візьміть торт. Просто так. Я спекла його для мами. А вона…

Христина віддала коробку й подалася геть.

– Щастя і достаток тебе чекає, красуне, – гукнула услід циганка. – Якби ти знала, який гарний подарунок підготувала тобі доля! Мірелла знає, що каже. А мамою тобі стане свекруха…

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram