Мій чоловік став мене ненавидіти і відверто говорить про це. Мені 26 років. Йому 30. Разом 7 років з них 3 роки одружені. У нас є дитина 2,6 року. Живемо 4 роки разом в його квартирі. До народження сина жили мирно, іноді лаялися, але швидко мирилися (в цей або на наступний день). Коли завaгітніла, сказала, що треба йти до шлюбу, тому що я проти безшлюбних дітей.
Батьки підтримали мене і його і мої. А йому довелося погодитися. Під час вaгітності почали лаятись дуже часто, мовчати тижнями, став мене обзивати, штовхати, трясти, і говорив, що це не удари, і не вважається, що він мене б’є. Так було один раз в живіт, але до сих пір заперечує це. Каже, що я сама на ногу налетіла.
Нарoдився синок, почалися щодня скандали ні з чого, з порожнього місця. Виганяв мене щомісяця, на кілька тижнів до моїх батьків. Коли дитині виповнився рік, виганяти перестав. Тільки на словах. І якщо ви скажете втома чоловіка, то ні. Він не чув криків від малюка. Постійно працював і вдень, і вночі, спав на роботі, і допомоги від нього не було потрібно, все сама.
Зараз дитині 2,6 місяців і чоловік настільки ненавидить мене, що готовий кричати про це. Справа в тому, що його батьки дають гроші на внука або дорогі подарунки онукові, купують продукти, коли приїжджають в гості, раніше ще давали гроші просто чоловікові, на бензин, наприклад. Це його батько дав квартиру, зробила ремонт, машину нам дав.
Читайте також: “Мама так і не розповіла нічого батькові про мене – не хотіла руйнувати чужого щастя”: все життя син і тато не знали один-одного
А мої батьки тільки купують ласощі, іграшки онукові (гроші не дають або дуже рідко, по тисячі або дві, рідко можуть дати п’ять), і мені вони не купували ні машини, ні квартири. А чоловіка гризе те, що все його батьки дають, а я така злиденна. Хоча у мене тільки мама (яка зараз сильно хворіє, і всі гроші на таблетки витрачає), вітчим, і їх спільна дитина, він у другому класі і на нього теж потрібно багато грошей.
І ще у мене старенька бабуся, вона завжди дає картоплю, помідори – все з городу. Чоловік обзиває мою маму за те, що вона народила мене в 17 років, що у мене немає батька, що її чоловік лoх, і що їх син з великими зубами. Ніхто не знає, що каже мій чоловік, і який він. Постійно говорить синові про мене погані речі, яка я тyпа, стрaшна і як він чекає моменту позбутися мене, що його насильно одружили.
Я б рада від нього піти і жити спокійно, але мені нiкуди. Я ще в декреті і співвідношення ціни і якості немає. Мама з сином і чоловіком живуть у приватному будинку, який ще не добудували і там всього одна кімната, а з бабусею, де я жила раніше, жити не зможу, хоча за документами це мій приватний будинок. Будинок дуже старий, там холодно і потребує капітального ремонту, а таких грошей немає.
І ще там живе бабусин син інвалід і алкoголік, бо у нього теж немає житла. Ну як я можу туди піти з дитиною після хорошої квартири чоловіка. Та й ще батьки мої живуть у передмісті, а ми в місті, де сад, лікарня, а машини у мене немає, щоб туди їздити. І на роботу я з селища не встигаю, тому що немає ранніх автобусів і електричок. Та й грошей немає навіть тисячі, про яку машину може бути мова.
І чоловік знає і розуміє, що з дитиною мені нікуди піти, тому зараз вже не виганяє, а просто обзиває, принижує кожен день і чекає, коли я зникну. При цьому сина він дуже любить. А перестав виганяти ще тому, що коли виганяв мене раніше, син там простужувався і сильно хворів, підлоги холодні, грубка погано топить. Ось я і не знаю, що мені робити і як жити.
Є спец. програми по отриманню житла, але це все маячня, я по них не проходжу, так як бабуся свій будинок на мене оформила. Я б рада жити мирно з чоловіком, та він не хоче. А здoхнути, як він хоче, я не можу, люблю сина дуже і не зможу його залишити.