Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний – у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися.
Пішла я до мами своєї, ну не під дверима чоловіка в під’їзді сидіти. Мама була не особливо рада моїй присутності – у неї живуть син з дружиною і улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок за умови – я повинна всіх обходити.
Довелося погодитися, вибору особливого не було: декретні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виганяла.
Одна надія була – на приїзд чоловіка. Приїде мій коханий і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь.
Я працювала на всю родину, як проклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка – вже годувати всіх час, та на роботу збирати.
Причому, плакати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тільки лунав плач, мама з дружиною брата відразу кривилися:
– Нехай поплаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чим тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу.
Я мовчки плпкала, коли чула як мій синочок надривається. У мене серце материнське боліло, але я знала, варто мені піти наперекір – нас і звідси виставлять.
Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сльозами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні слова, і навіть не глянувши на дитину.
Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами. Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так – прикра помилка молодості. Я посадила сина в дитячий візочок, і ми пішли світ за очі.
Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка:
– Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу.
Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене.
– Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це. Щойно від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з коханцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили.
До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все один до одного зійшлося, повірив онук своїй матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона і підіслала. Вигнати немовля на вулицю – навіть від неї я такого не очікувала.
З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов у садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані – її йшов вже восьмий десяток і вік брав своє.
За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса.
– Ту вже пробач, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: жодних рюшів.
Проводити в останню путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі:
– Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.
Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов:
– Я бачив фотографії сина, він – копія я в дитинстві. Він мій?
– Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо.
– Я зроблю експертизу. Якщо він мій, то ми з’їдемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї.
Напруга останніх років, біль від втрати баби Мані, образа на колишнього чоловіка – все це вилилося в сльози. Я розреготалася йому у відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»?
Експертиза підтвердила, що мій син народжений від колишнього чоловіка, той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:
– Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться – твій син, коли стане старшим, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай.
Моя мама, дізнавшись про те, що її онук – власник нерухомості, відразу пристрибала до мене з ниттям – її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якосьь обібрати власну дитину на користь люблячого дядька. Маму я послала, голосно і нецензурно.
Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в РАЦС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені противно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя – не дуже гідний і не чоловічий вчинок.
Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я – мій син.
